Аратта (або “трипільська Аратта”) — найдавніша словянська/українська/російська/взагалі держава?

Міф або стереотип

Аратта (або “трипільська Аратта”) — найдавніша словянська/українська/російська/взагалі держава?

Історична реальність

У сучасній науці древня держава Аратта (вона згадана у шумерських поемах, записаних у XXIV-ХХІІ ст. до н.е.) жодним дослідником не відноситься до території України. Різні версії розташовують Аратту від території Вірменії до південно-східного Ірану.

Гіпотези щодо розташування Аратти на території України або якогось етнічного зв’язку її мешканців зі слов’янами/українцями є продуктами абсолютно безпідставних фантазій. “Трипільська Аратта” – це позанаукове, по суті оккультне вчення, ближчим аналогом якого є сучасні російські теорії щодо “прадавньої Росії — полярної Гіпербореї” або теорії походження арійців одного з ідеологів нацизму Альфреда Розенберга.

Інформація про місто-державу Аратту походить від шумерських поем, записаних у XXIV-ХХІІ ст. до н.е., і які описують події, що відбувалися за 500-1000 р. до того. Шумери намагалися отримати з гірської країни Аратти золото, срібло та лазурит (останній за тих часів добували в Афганістані).

У поемах Аратта — гірське місто з білими стінами, яке знаходиться за сімома гірськими хребтами від шумерського міста Урук. Гінець, відправлений правителем Урука Енмеркаром, рухався маршрутом Урук-Сузи-Аншан, тобто — у напрямку південного Ірану. Згодом шумери розпочали проти Аратти війну, результат якої невідомий, – але оскільки Урук і далі існував, а Аратта з джерел зникає, то мабуть шумерське військо перемогло. Епічна історія Гільгамеша, п’ятого царя першої династії Урука, вже нічого не згадує про Аратту.

Потім Аратта виринає у сказаннях-брахманах стародавньої Індії як країна, розташована неподалік — на захід від Індостану. Її вірування та звичаї не збігалися з ведичною культурою аріїв. Найпізніша згадка “араттів” — у грецькому навігаційному описі (периплі) переддня походів Александра Македонського, де ті описуються як мешканці узбережжів Персії. Версії науковців щодо можливого розташування Аратти ми показуємо на доданій карті.

Міф про “українську Аратту” створений вітчизняним автором Ю.Шиловим з подачі російського сходознавця А. Кіфішина (який власне і «запустив» ідею про європейську локалізацію Аратти). Уявлення Ю.Шилова про прадавнє минуле України є, м‘яко кажучи, “надміру оригінальними”. Повна відсутність історичних відомостей щодо локалізації Аратти в Україні спонукала автора цілковито вигадати історію “нашої Аратти”, яку він вважає слов’янською, індоєвропейською та прив‘язує до археологічної культури Кукутень-Трипілля (яка, зазначимо, дуже грунтовно досліджена археологами). Текстами, що описують її “історію” Ю.Шилов вважає “протошумерський архів”, записаний начебто на стінах відомої археологічної пам‘ятки Кам‘яна Могила поблизу Мелітополя. Написи там, звісно існують, їм до 10 тисяч років, але це — петрогліфи, символічні зображення, а не письмо.

“Розшифрувати” їх вдалося невтомному російському досліднику А.Кіфішину, проте це, на жаль, не вдалося повторити жодному іншому науковцю з належною фаховою спеціалізацією. Відповідно, Ю.Шилов спирається на “розшифровку” А.Кіфішина, забуваючи про те, що індоєвропейці-арії а тим більше слов‘яни навряд чи писали б незрозумілою їм мовою шумерів, які вже точно не були індоєвропейцями. Потім висувається ідея про те, що шумери прийшли у Месопотамію з України і т.ін. Через це не дивно, що підтримуються ідеї Ю.Шилова у Росії, де такими самими маргінальними авторами вважається, що “трипільці-аратти” були “молодшими братами” “росіян-гіпербореїв”. Згідно Ю.Шилова, Аратта стала колискою трьох братніх народів (відомо яких), а Російська імперія є її “прямою спадкоємицею” і, відповідно, “зберігачем етнокультурного коріння індоєвропейських народів і земної цивілізації взагалі”.

Через усе це вже мабуть не варто запитувати, де в Україні знаходиться “гірська країна” із покладами золота, срібла та афганським лазуритом, і де то величне місто з білими мурованими стінами (навряд це – розташована в степах України Кам’яна Могила…)? І нагадувати, що слов’яни як етнічна спільнота формуються лише у першій пол. І тис. вже нашої ери.

LIKБЕЗ, як завжди, стверджує: правдива й доказова історія України — довга, багата і цікава, і тому не потребує “ведмежих послуг” від профанаторів та фантастів від історії.

Джерело інформації: Михайло Відейко. Пригоди священної Аратти // Новітні міфи і фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008. – С.87-108.

Див. також: “Велесова книга” – найдавніша памятка словянської писемності? Росія – (пра)батьківщина словян? Укри – найдавніше словянське племя, першопредки українців? Русь – назва одного з найдавніших словянських племен?