Блог

Якбитологія України: Одна куля (частина 1)

Полтавська битва, 8 липня 1709 року (невідомий художник, близько 1760 р.)
Полтавська битва, 8 липня 1709 року (невідомий художник, близько 1760 р.)

Перш за все, шановний читачу, слова застереження. Все, що ти прочитаєш далі, це лише і виключно думка автора. Автора, що не є істориком з фаху, і хоча захоплюється історією з дитинства, не може підтвердити власної кваліфікації судити про історичні процеси жодним відповідним дипломом. Ба, до минулого року також і жодною друкованою книгою. Тому, читачу, ти цілком можеш припинити читання посто зараз, як не хочеш витрачати свій час на аматорські розмірковування. А можеш і продовжити – а ну як буде цікаво?

Чи спадало тобі на думку, читачу, що картина світу, що видається нам зараз єдино можливою та заздалегідь окресленою долею чи історичною логікою розвитку, зовсім не була такою двісті чи триста років тому? Не можна забувати тієї простої речі, що історію творять люди, їхні вчинки, їхні думки, ідеї, рішення. Майбутнє не запрограмоване. Не задане «економічними силами», «базою», «історичними закономірностями». Про це все пишуть згодом, щоб якось полегшити розуміння минулих подій, і то часто невірно. А діють люди, як триста років тому, так і в наш час. Але мені здається, що якраз українському читачеві, на очах якого робиться історія прямо зараз, така думка не видасться дивною, як би ни знаходився він під впливом марксистського економічного детермінізму, який і досьогодні багато в чому формує уявлення про історичний процес у великої більшості наших співвітчизників.

Як би ни нівелював детерміністський погляд на історію значення дій конкретних історичних осіб, неупереджений погляд на історію не може не призвезти до висновку, що особистості мають значення. А також часто має значення посто випадок. На Заході (і не тільки) в останні пару десятиліть набула популярності література із серії What If? (тобто «А що було б, якби?») – де часто навіть серйозні історики розмірковують, як би могли розвиватися події, якби на якійсь розвилці історії її рух вибрав інший від реально обраного шлях. У жителів країни, де кажуть «поребрик», цілі шафи у книгарнях заставлені книгами, де описується минуле, сучасне та майбутнє у такому альтернативному світі (найчастіше набагато приязнішому до фантазій жителів тієї країни). Дещо на цю тему було написано й в Україні, але далеко не так багато. Так що ось я й викладаю на твій, шановний читачу, розсуд, мої міркування з приводу одного з ключових епізодів історії України – як би він міг виглядати, якби сліпа доля зовсім-зовсім трохи по-іншому здала карти. З Божою поміччю, і як на те буде читацька ласка, може з цього вийде серія таких собі есеїв під умовною назвою «Якбитологія України».

***

520485

Шведський король Карл ХІІ

О другій годині ночі у понеділок 28 червня (за календарем, що був тоді на короткий час впроваджений у Швеції – у католицьких країнах вже було 8 липня, а у решті – 27 червня) 1709 року стояла темрява. Але шведське військо – точніше, та частина його, яку король Карл вирішив цього дня послати на бій із російським військом – вже вишикувалося у похідний порядок. Вісімнадцять батальонів піхоти під командуванням генерала Левенгаупта стали у чотири колони (дві ліві з п’яти батальонів кожна, дві праві – з чотирьох). За ними у шість колон стала кіннота під проводом фельдмаршала Реншильда. Із 34 гармат, що стояли на шанцях навколо обложеної Полтави, король вирішив узяти з собою лише чотири 3-фунтових гармати. Його план бою полягав у швидкості маневру на натиску, і зайві три десятка гармат завадили б цьому. Зрештою, сім років тому під Клішовом у нього також було лише чотири гармати проти 46 саксонських і польських.

343255

Гетьман Іван Мазепа, єдине відоме прижиттєве зображення, німецька гравюра 1706 р.

Всього в бій ішло 8 700 піхотинців та 7 800 кавалерії. На шанцях залишилися дві тисячі піхоти (проти шеститисячного гарнізону Полтави), та 2 500 кавалерії стерегло шведський табір. Ще півтори тисячі кавалерії разом із кількома тисячами козаків гетьмана Мазепи пильнувало берега Ворскли, щоб запобігти можливості переправи московського війська нижче від Полтави. Карл був невисокої думки про бойові якості козаків, особливо про їхню дисципліну, і не довіряв їм важливих завдань – тим більше він не бачив їм місця у генеральній битві, від якої залежатиме доля війни. На його думку, вони лише б внесли замішання до лав його непереможних ветеранів.

Зима 1708-9 років була тяжкою, найхолоднішою за багато років (що означає, що вона була ДУЖЕ холодною, бо Європа якраз переживала так званий «малий льодовиковий період»). Але холоди минули, «каролінери» відновили боєздатність. Стратегічна позиція шведів не була ідеальною – Мазепа не виявився сильним союзником, переговори про вступ кримського хана до війни проти Росії затягувалися, а сподіваний підхід корпуса генерала фон Крассова з Правобережної України не відбувся через бойові дії із прибічниками скинутого шведами с трону Речі Посполитої саксонського курфюрста Августа та союзним їм московським корпусом. Крім того, до Полтави підійшло велике (подекуди обчисляється у 60-80 тисяч) московське військо на чолі із самим царем Петром.

343260

Московський цар Петро І під Полтавою, картина Ґотфріда Дангауера

Але це останнє якраз і було тим, на що чекав Карл. Останні два роки війни пройшли в невдалих спробах Карла нав’язати Петрові генеральну битву, яка б вирішила долю війни. Петро такої битви всіляко уникав, побоюючись військового генія Карла, та протиставивши йому тактику «випаленої землі» та шарпання менших шведських відділів. Але нарешті, схоже, московський монарх наважився на битву. На його боці була велика чисельна перевага. Впевненості йому додавали відомості про шведські складнощі із провіантом та поширення незадоволення й дезертирства серед Карлового війська. Щоправда, у 1700 році Карл розтрощив військо Петра під Нарвою, незважаючи на ще більшу чисельну перевагу супротивника – але тепер росіяни мали значний військовий досвід, у тому числі досвід перемог над шведами. Щоправда, коли шведським військом командував король, то росіянам поки що ні разу не вдалося перемогти. Тому до Карла було вислано пропозицію про мирні переговори. Шведські генерали радили королеві серйозно її розглянути, але Карл, якому лише кілька днів як виповнилося 27 років, з юнацьким запалом відкинув таку пораду. Надзвичайно побожний, він вважав, що Бог має бути цілком на його боці, бо його діло праве, він захищає свою країну від дикого напасника, що зламав раніше укладені мирні угоди, і що він, Карл, має бути Божим знаряддям кари клятвопереступця Петра.

Далі буде

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору