Якбитологія України: Одна куля (частина 2)

Початок

Непохильна віра Карла у Боже провидіння була джерелом його відчайдушної хоробрості. Те, що за всі більш як вісім років війни він жодного разу не був поранений (хіба що під Нарвою в нього влучила куля, але пущена здалеку, не завдала йому шкоди), лише підсилювало його впевненість у тому, що Бог його захищає. Він постійно з’являвся на шанцях навколо Полтави, де його могли дістати кулі оборонців. За десять днів до дня битви він виїхав із ескадроном своїх гвардійців-драбантів до села Нижні Млини на Ворсклі, щоб пересвідчитися, що супротивник не зможе там переправитися через річку. Під пострілами з протилежного берега король під’їхав на коні до самої води, проїхав вздовж берега, і, закінчивши розвідку, розвернув коня, щоб їхати від Ворскли. В цей момент російська куля вдарила йому в каблук чобота, розбивши його. Король пожартував: «Якби вона летіла на якийсь дюйм вище, мені довелося б розпрощатися із моєю п’яткою»

Ось і тепер, о другій ночі, Карл із драбантами виїхав уперед, щоб скласти остаточну уяву про поле бою. Він знав, що військо Петра за останні дні переправилося через Ворсклу вище Полтави, оскільки свідомо ослабив шведські дозори поблизу броду біля Петрівки. Через два дні після випадку із королівським каблуком росіяни почали переправу, що зайняла три дні. Карл вирішив, що лише розбивши всю армію Петра він зможе змусити того піти на мир та відмовитися від його незмінної вимоги у всіх московських мирних пропозиціях зберегти за Московським царством Петербург, побудований на місці шведської фортеці Нієншанц.

 

Багатотисячна російська армія розмістилася в великому укріпленому таборі коло села Семенівка. З трьох боків табір оточили нашвидкуруч зведені вали з батареями, а з четвертого, східного боку табір обмежували високі урвища берега Ворскли та її широке, поділене на багато рукавів та заболочене русло. Із табору під Семенівкою було лише два шляхи – або назад на північ до Петрівського броду, або на південь до Полтави, де чекали шведи.

Шлях до Полтави проходив між двома лісочками, Будищенським і Яковецьким (за назвами ближніх сіл). Їх розділяла прогалина в 1200-1500 метрів шириною. Російське командування, щоб захистити табір від несподіваної шведської атаки, перекрило цю галявину лінією з шести польових укріплень, редутів. Росіяни звели ці шість редутів за один день, у п’ятницю, за два дні до битви. Редути були прямокутними чи трикутними в плані, із сторонами довжиною близько 50 метрів. Відстань між редутами була 150-170 метрів. У неділю росіяни звели ще два редути вздовж межі Яковецького (східного) лісу та почали роботи над ще двома редутами. На військовій раді Карл заявив своїм генералам, що редути не мають бути їхньою ціллю – ціль шведського удару це головні сили Петра у таборі коло Семенівки. Тому шведські колони мають прискореним маршем проминути збудовані в неділю нові редути та швидко пройти в проміжках між редутами зведеними в п’ятницю – а якщо атака почнеться вночі, то вогонь з редутів точно не спричинить до великих втрат серед «каролінерів».

Пройшовши лінію редутів, шведські колони пройдуть вздовж східного фасу московського табору та розвернуться в лінію баталії на північний захід від нього. Таким чином російське військо буде відрізане від Петрівського броду, і затиснуте між військом Карла та шведськими шанцями, буде змушене дати бій – а тут Карл не мав сумніву, що перемога буде на боці його ветеранів.

Тому шведське військо- чотири колони піхоти спереду, шість колон кінноти позаду – рушило вперед о другій ночі. Від перших російських редутів їх відділяло десь 600 метрів. На двох редутах продовжувалися будівельні роботи, і хода кількох тисяч людей і кількох тисяч коней сполошила росіян. Залунали постріли з мушкетів і гармат, але у темряві оборонці редутів мало кого змогли вцілити. Шведи не выдповідали на вогонь, їхньою задачею було пойти редути якомога швидше. За півгодини шведська піхота була вже поза лінією редутів, де вона зіткнулася із 10 тисячами російської кінноти під командуванням Меншикова. На це Карл не розраховував, але нова небезпека його не збила з пантелику. Московська кіннотники, схоже, не були готові до нічного нападу шведів і ледве встигли вишикуватися в бойовий порядок, коли шведські колони прорвалися повз редути.

Маючи достатньо простору, щоб розгорнутися в лінію, шведська піхота мушкетними залпами зупинила натиск ворожої кавалерії – так само, як під Клішовом у 1702 році вогонь шведської піхоти зламав атаки польських гусарів і панцерних, кінноти, набагато сильнішої за бойовими якостями, ніж драгуни Петра. Ескадрони шведської кавалерії на чолі з фельдмаршалом Реншильдом, що теж пройшли повз редути, сходу атакували супотивника та погнали його повз російський табір на північ. В атаці узяв участь і сам король Карл на чолі своїх драбантів, але як тільки переконався, що ворога розбито, повернувся до своєї піхоти. Реншильд отримав наказ переслідувати московську кінноту до північної межі ворожого табору, пересвідчитися, що вона розпопрошена й усунута з поля бою, і повернутися, щоб підтримати атаку шведської піхоти.

 

Було пів на четверту годину ранку. Почало світати. Головні російські сили, здійняті по тривозі звуками бою коло редутів, не були певні, що саме відбувається на полі за валами табору. Кінні втікачі з бою за лінією редутів передали звістку про те, що шведське військо нанесло свій удар і вже прорвалося за лінію редутів і ось-ось має атакувати табір. Коли у світанковому смерку на захід від табору з’явилися маси шведської кавалерії, Петро й російсбкі генерали зробили висновок, що саме з цього боку шведи почнуть штурмувати табір – власне, як і планував це зробити Карл. Московський табір став нагадувати розбурханий мурашник – солдати шикувалися на шанцях західного фасу табора, щоб дати відсіч очікуваній атаці ворога.

Закінчення буде