Блог

Цвіт України: топ-20 вихованців Пласту

12 квітня традиційно вважається датою офіційного заснування Пласту – української скаутської організації. За 107-літню історію через її лави пройшли десятки тисяч вихованців, чимало з яких залишили помітний слід в історії України.

 

01Олександр Блистів (4 лютого 1916, Хуст — березень 1939, с. Стеблівка) — керівник ОУН в м. Хусті, поручник Карпатської Січі, комендант сотні Хустського кошу. Активний член Пласту (курінь «Самітні Рисі»), пластове псевдо – «Гайдамака». Студент філософського факультету в Празі. Узяв участь у боях Карпатської Січі проти угорських окупантів. Відзначився у бою на Красному полі. Після угорської окупації Блистів переховується в Хусті, однак його знаходять та ув’язнюють. В тюрмі піддають тортурам та засуджують до розстрілу. Михайло Киштулинець, якого також утримували у хустській в’язниці знайшов у келії, де раніше сидів Олександр Блистів записку, яка була схована під дошку. Блистів не мав олівця, тому шпилькою проколов собі палець і власною кров’ю написав: «Я, Олександер Блистів, 23-річний, з Хусту, іду на смерть за те, що люблю свою рідну Україну». Розстріляний.

 

02Богдан-Володимир Гаврилишин (19 жовтня 1926, Коропець — 24 жовтня 2016, Київ) — український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, колишній член Римського клубу, президент Фонду Богдана Гаврилишина. З 1988 року працював на громадських засадах в Україні, був радником декількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради. Майже тридцять років свого життя Б. Д. Гаврилишин присвятив Міжнародному інституті менеджменту МІМ-Женева, де обіймав посади директора з навчання (1960—1968 роки), директора Інституту (1968—1986 роки), почесного науковця (1986—1989 роки). 1990 року Б. Гаврилишином засновано Міжнародний інститут менеджменту у місті Києві. Член Пласту — Національної скаутської організації України від 1937 р., належав до куреня Лісові Чорти від 1946 року. У 2006—2008 роках — голова Крайової пластової ради. У 2010 році Б. Д. Гаврилишином було засновано Благодійний Фонд «Богдана Гаврилишина», місією якого є підготовка нової генерації молодих українців, здатних на власному досвіді осягнули особливості функціонування найкращих країни Європи та сформувати критичну масу людей, яка трансформує Україну.
03Гарасевич Андрій (13 серпня 1917, Львів — 1947) — український поет, педагог, піаніст, пластовий діяч, альпініст. В 1921 р. переїжджає з родиною на Закарпаття, де стає членом Українського Пластового Уладу. Починає літературну діяльність, друкується з 1935 р. в ужгородських місцевих газетах, а дальше в журналах та часописах Львова та інших галицьких міст («Обрії», «Напередодні»). Восени 1937 р. Гарасевич переїжджає до Праги. Тут поступає на студії права в Карловім університеті, але по році переходить на філософський факультет (літературознавство). В Празі його літературна діяльність сильнішає і він стає членом т. зв. празької групи поетів, до якої належали Ольжич та Мосендз. Творчість Є.Маланюка стала темою його докторської дисертації. В 1945 р. з родиною осідає в Берхтесгадені. На еміграції відновлює свою діяльність в Пласті. Тут до його перших двох захоплень (поезія та музика) долучається третя й остання — альпіністика. Загинув, зірвавшись зі скельної стіни гори Вацман в Альпах.

 

04Борис Ґудзяк (нар. 24 листопада 1960, Сірак’юс, штат Нью-Йорк, США) — єпископ Української греко-католицької церкви, голова єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії, президент Українського католицького університету. У 2015 р. став кавалером Ордену Почесного легіону. Член Пласту, належить до куреня «Орден Хрестоносців».

 

05Катерина Зарицька гербу Новина (3 листопада 1914, Коломия — 29 серпня 1986, Волочиськ) — член ОУН, зв’язкова Романа Шухевича, організатор і керівник Українського Червоного Хреста, дружина Михайла Сороки, донька видатного математика Мирона Зарицького, мати художника Богдана Сороки. Пластунка. У 1935—1936 роках була заарештована й засуджена на Варшавському процесі до 8 років ув’язнення, однак апеляційний суд скоротив термін до 6 років, а на підставі амністії термін зменшено до 4. Згодом засуджена на Львівському процесі до 5 років тюрми, однак термін був скорочений на підставі амністії до 2,5 років. З березня 1940 по червень 1941 провела у в’язниці НКВС, де народила сина Богдана. Протягом 1941—1943 крайова провідниця жіночої сітки ОУН, з 1943 організатор і керівник Українського Червоного Хреста. З 1945 по 1947 зв’язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича, працювала також у відділі пропаганди ОУН. 21 вересня 1947 заарештована органами НКВС в Ходорові та засуджена до 25 років ув’язнення. Перебувала у Верхньоуральській та Володимирській тюрмах, 1969 року переведена до табору суворого режиму в Мордовії. Вийшла на волю 21 (22) вересня 1972 із забороною проживати в Західній Україні.

 

06Василь Кархут (1 липня 1905, с. Марківці — 9 жовтня 1980) — український лікар-алопат, лікар-фітотерапевт, письменник. Особистий лікар митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. В’язень концтабору «Береза Картузька», в’язниці Гестапо (1941), радянських таборів (1946-55). Небіж актора й режисера Леся Курбаса. Активний член Пласту.

 

07Микола Колесса (6 грудня 1903, Самбір — 8 червня 2006, Львів) — український композитор, диригент, педагог, засновник української диригентської школи. Син видатного українського фольклориста Філарета Колесси. З юнацьких років належав до Пласту, брав активну участь у його діяльності. Нагороджений одним із найвищих пластових орденів — «Вічного Вогню у Золоті». У 1953–1965 роках — ректор, а з 1957 р.— професор Львівської консерваторії.

 

08Харитя Кононенко (18 жовтня 1900, Миколаївка Кременчуцького повіту — 15 жовтня 1943, Рівне) — українська громадська діячка, журналістка. Членкиня Пласту у Подєбрадах (там родина проживала з 1920-го) і Празі, членкиня Українського Пластового Комітету в Празі; закінчила Українську Господарчу Академію та Карлів університет — отримала ступінь доктора філософії; писала прозу та поезію. Стала співзасновницею Союзу українок Канади. У 1928 році повертається до Чехословаччини й бере участь в українському громадському житті на Закарпатті та у Празі. 1930 року переїздить до Галичини. 1939 захистила докторантуру права в УВУ. 1941—1943 — одна з керівників леґального Українського Червоного Хреста на Волині з осередком в Рівному, займалася відродженням «Просвіти». Підтримувала зв’язок з УПА, постачала повстанцям медикаменти, посилала до них медичний персонал. Також багато зробила для порятунку радянських полонених у німецьких таборах — на її заклик тисячі рівненців зголошуються заявити про себе як про родичів полонених червоноармійців. 16 липня 1943 заарештована німцями за співпрацю з ОУН і УПА. 15 жовтня 1943 у результаті чергової провокації радянського терориста Кузнєцова німцями розстріляні в’язні рівненської тюрми — переважно українська інтелігенція — близько 500 арештованих, зокрема і Харитя. Тіло її спалене.

 

09Василь Кук (11 січня 1913, Красне, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ) — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950 (після загибелі Р. Шухевича). З 1927 року належав до Пласту, був членом юнацького куреня ім. Івана Богуна в Золочеві.

 

10Любомир (Гузар) (26 лютого 1933, Львів — 31 травня 2017, Київ) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011). Священик (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал (з 2001). Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011). Випускник Католицького університету Америки, Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата в Римі, Фордгамського університету. Доктор богослов’я (1972). 1972 року прийняв чернецтво. Був сподвижником Йосипа Сліпого. Голова Львівської архієпархії в Римі (1984—1991). 1993 року повернувся на незалежну Україну, став її громадянином (2002), призначений очільником греко-католицького Києво-Вишгородського екзархату (з 1996). 2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. 2011 року вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку.  Член Пласту з юнацьких років. У 1950 році став членом куреня «Червона Калина», де отримав псевдо «Мамай». Нагороджений пластовим Орденом Вічного Вогню в Золоті.

 

11Василь Маркусь (27 грудня 1922, с. Бедевля — 15 жовтня 2012, Чикаго) — український науковець, публіцист, журналіст, пластовий і громадський діяч української діаспори в США. За фахом — юрист і політолог. Викладав політичні науки в університеті ім. Лойоли (Чикаго), дійсний член Національної академії наук України. Член редколегії 11-томної «Енциклопедії українознавства», головний редактор 7-томної «Енциклопедії української діяспори». Під час навчання у народній школи у рідному селі вступив до Пласту, був провідником гуртка «Чумаки», редактором курінної газети «Ватра». Закінчив Хустську гімназію. У травні 1942 року був заарештований, а в липні засуджений військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь в українському молодіжному підпіллі на Закарпатті.  Після звільнення з тюрми у 1943 році вчився на філологічному факультеті Будапештського університету, студіював лінгвістику. В листопаді 1944 року був учасником Першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України, підписував Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. Проживав у Німеччині, Швейцарії, Франції, США. У 1995 в Ужгороді у видавництві «Ґражда» побачила світ поетична збірка Василя Маркуся.

12

Олег Ольжич (Кандиба) (21 липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) — український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939—1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 — 10.06.1944). Член Пласту в Празі. На пластову тематику написав поезію «Пластовий капелюх». 25 травня 1944 року його заарештувало Гестапо у Львові. Закатований під час чергового допиту.

 

13Орест Субтельний (7 травня 1941 р., Краків — 24 липня 2016, Торонто) — канадський історик українського походження. Доктор філософії, з 1982 року — професор кафедри історії та політичних наук Йоркського університету, Торонто. Був пластуном, член куреня «Ватага Бурлаків». Ступінь доктора філософії отримав 1973 року у Гарвардському університеті, захистивши дисертацію «Неохочі союзники: Пилип Орлик та його стосунки з Кримським ханством і Османською імперією. 1708—1742». 1992-го Ореста Субтельного було обрано закордонним членом НАН України, 22 грудня 2006 присвоєно звання Почесного доктора Дипломатичної академії України при МЗС України. Найбільше визнання Орестові Субтельному принесла праця «Україна: Історія», (1988). Книга видавалася англійською, українською, німецькою, російською, китайською, болгарською і словацькою мовами.

 

14Марко (Маркіян Григорій) Паславський (16 січня 1959, Нью-Йорк — 19 серпня 2014, поблизу Іловайська) — рядовий резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Загинув у ході війни на сході України під час визволення Іловайська. Кавалер ордену Данила Галицького (посмертно). Належав до Пласту. Закінчив американську військову академію у Вест-Пойнті. Служив в 75-у полку рейнджерів, покинувши армію США в чині майора у 1991 році. Переїхав в Україну в 1990-ті. Був активним учасником Революції Гідності. З початком війни на сході України Паславський у квітні 2014 року приєднався до батальйону «Донбас». У квітні 2014 року прийняв українське громадянство. Мав позивний «Франко» — на честь Івана Франка. Похований на Аскольдовій Могилі у Києві.

 

15Микола Плав’юк (5 червня 1925, с. Русів, Снятинський повіт — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (1989–1992), п’ятий Голова Організації українських націоналістів (1979–2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. З 1948 року — член «Пласту». У 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана. У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У «Пласті» обіймав посади крайового коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня «Лісові Чорти». 18 травня 1993 року Миколі Плав’юку було надано українське громадянство.

 

16,Любомир Романків (нар. 17 квітня 1931, Жовква) — провідний науковець компанії IBM у галузі комп’ютерних технологій, співвинахідник (разом з Девідом Томпсоном) процесів створення тонкоплівкових індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу жорстких дисків і персональних комп’ютерів, автор і співавтор понад 65 патентів. Директор відділу електрохімічної технології й магнетизму Дослідного центру корпорації ІВМ (Йорктаун Гайтс, Нью-Йорк). Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України. Член Наукового товариства імені Шевченка, член управи НТШ у США. Діяч українських студентських і громадських організацій діаспори, член президії Світового конгресу вільних українців, голова Комітету Української Молоді при СКВУ. Організатор і Голова студентських товариств в Едмонтоні та Бостоні. Засновник і керівник української радіопрограми в Едмонтоні. Організував акредитовані курси української культури в Мерсі-коледжі (Нью-Йорк). Активний діяч Пласту, був Головою ГПБ і ГПР, зараз є Начальним Пластуном, всебічно сприяє розбудові Пласту в Україні. Член куреня «Сіроманці». Нагороджений вищими пластовими відзнаками.

 

17Олена Степанів (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт — 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка. Мати Ярослава Дашкевича. В’язень радянських таборів. Була однією з перших членкинь Пласту (1911-14). 1912 р. вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. Була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети. 1914 — увійшла до складу Комітету об’єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командир жіночої чети Українських Січових Стрільців. Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжим. 29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. 1915–1917 рр. перебувала як полонена в Ташкенті. Квітень 1917 — повернулася до Галичини. Була одним із організаторів Листопадового повстання 1918 р., брала активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 років (четар Української Галицької Армії). Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському. 1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня. 1920 року вийшла заміж за Романа Дашкевича. У 1919–1921 рр. навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 р. викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референт при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО. З 1939 р. працювала в установах АН УРСР. З 1945 до арешту 1949 року — доцент Львівського університету. Працювала старшим науковим співробітником і завідувачем сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР (1948–1949 роки). 20 грудня 1949 — арешт і відправлення до мордовських таборів. 1956 — звільнена за станом здоров’я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя. Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912–1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров’я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

 

18Гайдемарі (Гайді-Марія) Стефанишин-Пайпер (нар. 7 лютого 1963, Сент-Пол, Міннесота, США) — американська астронавтка, українка за походженням. У дитинстві була членкинею Пласту в США. Навчалася в Массачусетському технологічному інституті. До групи астронавтів NASA прийнята 1996 року. З 1985 проходила військову службу у військово-морському флоті як офіцер-інженер. Полетіла в космос у складі екіпажу 2006 року. Перший політ здійснила 9—21 вересня 2006. Час перебування у космосі становить 11 днів 19 годин 6 хвилин та 35 секунд. Стала восьмою жінкою астронавтом NASA, що здійснила вихід у відкритий космос, загальна тривалість якого склала 12 годин 8 хвилин. 15-30 листопада 2008 здійснила свій другий політ у космос на шатлі Endeavour в рамках місії STS-126. Член Американського товариства інженерів-механіків.

 

19Квітка Цісик (4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк — 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень. Пісня «Ти осяюєш моє життя» (You Light Up My Life), яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» у категорії «Пісня року». У дитячі й юнацькі роки належала до Пласту. 1967 року організувала з дівчат 30-го куреня пластунок-юначок ім. Софії Галечко в Нью-Йорку співочий гурт «Соловейки», яким керувала протягом трьох років.

 

20Роман Шухевич (30 червня 1907, Львів — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова) — український політичний і державний діяч, військовик. Провідний діяч Організації українських націоналістів. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом Пласту (1-й курінь ім. П. Сагайдачного, 7-й курінь ім. князя Льва, 1-й курінь УСП ім. Ф. Черника, 3-й курінь УСП «Лісові Чорти», 10-й курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств. В одній із облікових пластових карток юнака йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний».

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору