Блог

Топ-10 малознаних фактів про Тараса-Наше-Все-Григоровича

Джерело: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Мюнхен-Мельбурн, видавництво «Дніпрова хвиля», 1963. 

Використано ілюстрації чудового художника Андрія Єрмоленка

 

01

1

Як згадує фолкльорист і поет Чужбинський, Шевченко в час перебування на Україні (1845 – 1847 року) про своє убрання дбав мало. Страшенно не любив фрака, а тому рідко кого відвідував, не зважаючи на часті запрошення.
— Ходім краще на Дніпро, сядемо де-небудь на кручі і заспіваємо, — бувало, казав Тарас, відмовившись від якого небудь великосвітського запрошення.
Та іноді траплялось, що він мусив відвідувати і так звані аристократичні доми, де його приймали з повагою. В такому товаристві він тримав себе вільно і з тактом. Прийшовши додому з такого вечора, Шевченко, скидаючи фрак, бурчав собі під ніс: «Ні, не люблю я у такій беседі — ні чарки горілки, ні шматка хліба!». Зате Шевченко дуже любив простоту родинного побуту, де його приймали не пишно, але щиро. Там він був надзвичайно веселим і балакучим; любив розповідати сміховинні пригоди з незрівняним комізмом. У їжі він віддавав перевагу українським стравам: любив борщ із сушеними карасями, з свіжою капустою, пшоняну кашу, зварену на раковій юшці з кропом, та запечений дніпровий лящ. Маючи такі страви, він раював.

 

02

2

Приятель Т. Шевченка лікар А. Козачковський у своїх спогадах між іншим пише: «Наскільки Шевченко міг захоплювати навіть незнайоме товариство, доказом може служити такий випадок, розказаний мені двома його знайомими: на самому початку приїзду його в Малоросію один з його приятелів завіз його до генеральші Т. Г. Волоховської. Здається, це був день її іменин, на який, крім місцевого товариства з кількох повітів, з’їжджалися до неї знайомі з Петербурга і Москви – близько двох сот осіб. В це блискуче товариство Шевченко прийшов майже нікому не відомий. Не минуло години після його приїзду, як серед російської і французької говірки лунала вже українська мова; а через кілька годин припинилися танці, і господиня, поважна, стара, за 60 років, захоплена майже загальним настроєм гостей, виконала з Шевченком народну українську «Метелицю».

 

03

3

Якось захопився Тарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дурила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло. Захоплення було сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював її голівку і кілька разів писав про це вірші. «Я завжди радів, коли йому хтось подобався, — пише Чужбинський, — благородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям». Проте, в красуні цій Шевченко швидко розчарувався. Запросила вона його якось вранці прочитати їй одну поему — й сказала, що в неї нікого не буде, що вона бажала б зазнати насолоди від читання. Тарас Гр. ішов до неї з якимсь тремтінням, але яка ж чекала на нього несподіванка. Він застав красуню, що сиділа у вітальні на канапі в товаристві трьох залицяльників: студента, гусара і товстелезного генерала і майстерно маневрувала, по-своєму дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то вкидаючи у розпач. Поет, побачивши це товариство, зніяковів і, як чарівна господиня не атакувала його люб’язністю, — він пішов з твердим наміром ніколи більше не повертатись до красуні — і дотримав слова. Проте, як згадує Чужбинський Шевченко довго ще згадував і ніби навіть написав такі рядки з приводу захоплення тією красунею:

«Не журюся, а не спиться 
Часом до півночі,
Усе світять ті блискучі 
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько: 
«Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут — у серці» 
А серця немає
Й не було його ніколи, 
Тільки шматок м’яса. 
Нащо ж хороше і пишно 
Так ти розцвілася ? ..
Не журюся, а не спиться 
Часом і до світа,
Усе думка побиває,
Як би так прожити,
Щоб ніколи такі очі 
Серця не вразили? ..»

 

04

4

Чужбинський згадує про інший випадок, коли Шевченко заїхав до нього в Ісківці з метою запросити його, щоб разом поїхати по Україні, де поет хотів перемалювати низку старовинних пам’яток. … «Цього разу ми збиралися їхати ненадовго в Чернігів, а звідти до Києва. Ми одразу ж склали плян поїхати в Лубні на ярмарок, потім відвідати Ніжин, дорогий для мене по спогадах. У Лубнях з’їхалось багато поміщиків, запрошенням не було краю, але ми відбилися від них і виїхали просто до Ніжина… Але тут я не можу не згадати одного факту, — згадує Чужбинський. — В той час, як у Прилуках перепрягали нам коней — це було вночі — на сусідній вулиці сталася пожежа. Горіла вбога халупа. Народ збігався, але гасили й допомагали здебільшого жиди, тому що в халупі жив їхній одновірець. Ми також прибігли на пожежу, і Тарас Григорович кинувся рятувати майно погорільців. Він нарівні з іншими виносив різний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче з тих міркувань, що горів «жид» … Шевченко гарячим словом докоряв присутнім за байдужість, доводячи, що людина в скруті й біді, якої б не була нації, віровизнання, стає для нас найближчим братом». З цього випадку бачимо велику гуманність нашого поета. Проте, трапився того ж року з Тарасом Шевченком інший випадок, коли він відвідав своє рідне село. Було саме храмове свято, біля корчми зібралося чимало людей. Гоноровитий шинкар без причини грубо образив одного з селян. Тарас Шевченко не витримав:
— А нуте, хлопці, — гукнув він, — дайте поганому жидові хлосту, — і шинкаря одлупили.

 

05

5

Під час свого квартирування на Преварку, Шевченко завжди вставав не пізніше 4-х годин, щоб послухати, як пташки щебечуть … Молився й умивався він надворі, витягши власноручно із глибочезного колодязя відро «погожої» води. Любив борщ, затовчений салом і заправлений пшоном, гречані вареники і галушки. По обіді він ішов у садок, лягав під яблунею і голосно скликав дітей на розмову. “Кого люблять діти, — казав він, — той, значить, ще не зовсім поганий чоловік». Як тільки Тараса Григоровича починав перемагати сон, діти, за умовою, мусіли тихенько його залишати. «Тікаймо, — казали вони, — бо дядько вже хропе» і розбігались. В зоряні ясні ночі Шевченко любив ходити по двору, іноді до ранішньої зорі, говорячи, «що незчисленні зіроньки не пускають його в хату». Взагалі він спав дуже мало.

 

07

6

З різних спогадів ми бачимо смаки, уподобання, ставлення Шевченка до окремих літераторів, його симпатії і антипатії, з творів письменників він любив зокрема Котляревського, Гоголя, Шекспіра, Дайте, Лєрмонтова, до небес підносив Марка Вовчка, ставлячи її вище за французьку письменницю Жорж Занд. Навіть, коли Турґєнєв питав Шевченка, що читати, щоб навчитися української мови, то й тут дістав пораду читати твори Марка Вовчка. Некрасова Шевченко не вважав за поета, бо у щоденнику читаємо такий запис: «Сьогодні я з успіхом довів Сєраковському, що Некрасов не тільки не поет, а й віршотворець аляпуватий». З композиторів любив Даргомижського й Глинку. Прекрасно орієнтувався в літературі, не лише своїй, а і в чужоземній. Перечитував усе, що з’являлось у продажі. Готуючись до писання історичних творів, перечитував відповідні книги, зокрема істориків: Костомарова, Куліша, Маркевича, та літописців: Самовидця, Полетику, Величка, Граб’янку. Недосконало знав французьку мову, непогано говорив польською мовою, зокрема відомо, що в ориґіналі читав твори Міцкевича і естетику Лібельта. Щоб спростувати закиди Турґенєва в тому, що ніби Тарас Шевченко мало начитаний, покійний проф. Глобенко спробував підсумувати всі твори, що їх прочитав наш поет. На жаль, він цієї праці не встиг закінчити, але й ті п’ять з половиною сторінок друку, де наведено сотні назов різноманітних творів, серед яких багато творів античної літератури, мистецтвознавства, суто наукових, белетристичних та інших, що свідчить про велику начитаність і обізнаність поета. Із Шевченкового щоденника та з різних спогадів також бачимо, як він багато читав, просив у листах присилати йому різні видання. А в Нижньому Новгороді, де Шевченко був змушений затриматися, повертаючись із заслання, він поперечитував у своїх знайомих цілі книгозбірні.

 

06

7

Мікешин згадує: «Сидячи у гостях у Шевченка, я довідався з мови його, що він не любить нашого поета Пушкіна і не тому, що він вважав його поганим поетом, а просто тому, що Пушкін автор поеми «Полтава»: Шевченко дивився на Кочубея не інакше, як на донощика, а Пушкін бачив у ньому вірного сподвижника Петра Великого, оклепаного і страченого Мазепою. Марно запевняв я Шевченка, що з своєї точки погляду Пушкін правий і що він так самісінько щирий, як і Шевченко, в своїй ненависті до поляків. Але Шевченко тим дужче лаяв Пушкіна, чим палкіше я боронив його».

 

08

8

В інших спогадах знову зустрічаємо великий вплив і майстерність Шевченкового співу. Це бачимо також 1847 року на весіллі у Куліша, який згадує, що Микола Білозерський дуже хотів познайомитися із Шевченком. Довідавшись, що там є Шевченко, Білозерський негайно приїхав на весілля. Тарас Григорович щойно співав. Почали знову просити Шевченка, щоб розважити Білозерського. Але Тарас Григорович несподівано уперся і не захотів співати. Він помірними кроками ходив з кутка в куток по залі і, коли всі перестали чекати, раптом заспівав козацьку пісню «Ой, Морозе, Морозенку …» Здавалось, він ніколи не співав з такою досконалістю. Він закінчив, і тут відбулося щось небачене і нечуване: Микола Білозерський зійшов з місця і, кинувшись до Шевченка, обняв його і заридав на грудях. «Все, що було на душі в обох, — пишеться в спогадах, — рідне, щире, піднялось і виявилось у цих сльозах, в цих обіймах і риданнях». Того вечора молода на ознаку великої подяки подарувала співакові-поетові свою вінчальну квітку.

 

09

9

На засланні Тарас Шевченко здобув багато приятелів серед поляків-політичних засланців. Шевченко дуже сумує, коли поляк Залєський переїхав до Оренбургу і про його самотність і розпуку читаємо в одному з листів до Бр. Залєського: «Чи повіриш, мені здається іноді, що я і кістки свої тут покладу, іноді просто і одур мене находить, такий палючий отруйний серцевий біль, що я собі ніде місця не знаходжу, і чим далі, тим більше посилюється цей паскудний біль. І то сказати: бачити постійно перед собою оці тупі і вдодачу п’яні голови — людині і холоднокровнішій від мене недиво збожеволіти; і я, справді, впадаю у відчай, чи побачу я коли-небудь кінець моїм жорстоким терпінням».

 

10

10

Російський письменник Турґєнєв, який особисто знав нашого поета, пише, що Шевченко був людиною міцної будови тіла з широкими плечима, з широким чолом; в ньому втілювалась постать кремезного козака, з помітними ознаками солдатської виправки і ломки. Голова гостроверха, майже лиса; високий зморшкуватий лоб, широкий так званий «качиний» ніс, густі вуса, звислі на губи; невеликі сірі очі (Тарас Шевченко мав карі очі — Дмитро Чуб), погляд яких завжди похмурий і недовірливий, іноді набирав виразу лагідного, майже ніжного, і супроводжався гарною, доброю усмішкою, голос трохи хрипкий, рухи спокійні, хода поважна… У високій смушевій шапці, в довгій темносірій чумарці з чорним смушевим коміром…

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору