Нащадки Русі

Оселедець Сфендосфлавоса

Svyatoslav-I-monument-Kholki-Russia Svyatoslav-I b6c85f13bd90398ab79fed3d18db5dad f4b385d240ca59441a7509e74f8e73b1 meeting-of-svyatoslav-i-with-emperor-john-tzimiskes-by-klavdy-lebedev 11840_800x600_70_big depositphotos_80591812-stock-photo-monument-to-prince-svyatoslav-in10-Hryven-Princes-of-Ukraine-Svyatoslav-back

Шановний читачу, думаю, мені не треба уточнювати, хто саме зображений на картинках, вміщених на початку цього допису. Так, саме так зображують київського князя Святослава Ігоровича, або ще як його називають, Святослава Хороброго. Я не буду тут перелічувати його подвиги, які вже є – про їх наявність, не кажучи вже про їхню оцінку, існують різні думки. А поговорити я хочу лише про те, якою ж була зовнішність князя.

На відміну від абсолютної більшості дійових осіб нашої ранньосередньовічної та середньовічної історії, у історичних джерелах є опис зовнішності князя. Саме цей опис, про який абсолютна більшість фахівців та аматорів історії знає не з оригіналу, і навіть не з його перекладів, а з різноманітних переповідок, начебто малює князя ну точнісінько як такого собі стереотипного запорозького козака: вусатого та з зачіскою-оселедцем на голеній голові. Саме цей образ став одним із доказів «тяглости української традиції», яку деякі великі ентузіасти, ну хоч би відомий письменник та перекладач Іван Білик, дотягнули назад в історію до часів Великого Переселення Народів (книга «Меч Арея» згаданого автора) чи навіть до часів класичної античності (його ж «Дикі білі коні», присвячена походу персидського царя Дарія на скіфів, що звичайно ж, як і гунни з «Меча Арея», насправді були українцями).

Автор зізнається, що дуже довгий час також беззастережно дотримувався точнісінько такої ж думки – ну а як же інакше? Адже ж джерела ж свідчать. Проти джерел же ж не попреш, так? Але потроху, мало-помалу, щось почало муляти. Коли під час «пєрєстройкі» почали масово публікувати, в тому числі в літературних часописах, історичні роботи ХІХ століття, то око почало чіплятися за, скажімо, таке:

Карамзін:

По их сказанию, он был среднего роста и довольно строен, но мрачен и дик видом; имел грудь широкую, шею толстую, голубые глаза, брови густые, нос плоский, длинные усы, бороду редкую и на голове один клок волос, в знак его благородства; в ухе висела золотая серьга, украшенная двумя жемчужинами и рубином.

Соловйов:

После мира имело место свидание обоих вождей; для нас важно описание Святославовой наружности, оставленное Львом Диаконом: «Святослав приплыл на место свидания в лодке по Дунаю, причем действовал веслом наравне с другими гребцами. Он был среднего роста, имел плоский нос, глаза голубые, густые брови, мало волос на бороде и длинные, косматые усы. Все волосы на голове были у него выстрижены, кроме одного клока, висевшего по обеим сторонам, что означало его знатное происхождение. Шея у него была плотная, грудь широкая, и все прочие члены очень стройные. Вся наружность представляла что-то мрачное и свирепое. В одном ухе висела серьга, украшенная карбункулом и двумя жемчужинами. Белая одежда его только чистотою отличалась от одежды прочих русских.» 

Svyatoslav-Razin

Це наклалося на побачену ілюстрацію в «Истории военного искусства» Разіна – на довгий час чи не класичну роботу для посилання для аматорів воєнної історії. Зараз це, звичайно, лише курйоз та історіографічна пам’ятка, але в умовах «старого режиму» вона була неоціненною книгою, я дуже був вдячний, що моя мама була записана в Центральній науковій бібліотеці і могла брати томи цього трьохтомника на абонемент – і я тримав їх стільки, скільки було можна.

Так от, на цій картинці було явно видно, що Святослав зовсім не має голеної бороди. Рядки Карамзіна та Соловйова натякнули, чим саме керувався художник-ілюстратор. Але ж як, Чому, Всі ж знають, що Святослав був ну чисто вилитий запорожець, із вусами та оселедцем. У другому томі Разіна оселедця видно не було. Припускаю, що художник вирішив таким чином вийти з протиріччя між Карамзіним та Соловйовим з приводу того, з одного боку голови чи з обох звисало те «довге пасмо волосся».

Той самий портрет князя Святослава був також у збірці мап до «Хрестоматии по русской военной истории» (Воениздат, Москва, 1947). У самій книзі вміщено переклад з Льва Диякона (переклад Попова 1820 року), де опис Святослава звучав так:

Святослав переезжал через реку на некоторой скифской ладье и, сидя за веслом, греб наравне с прочими, без всякого различия. Видом он был таков: среднего росту, не слишком высок, не слишком мал, с густыми бровями, с голубыми глазами, с плоским лицом, с бритою бородою и с густыми длинными, висящими на верхней губе волосами. Голова у него была совсем голая, но только на одной ее стороне висел локон волос, означающий знатность  рода; шея толстая, плечи широкие и весь стан довольно стройный. Он казался мрачным и диким. В одном ухе висела у него золотая серьга, украшенная двумя жемчужинами, с рубином, посреди их вставленным. Одежда на нем была белая, ничем, кроме чистоты, от других не отличная.

Пізніше, коли я, нарешті, отримав можливість ознайомитися із західною воєнно-історичною популярною літературою, моя увага не могла пройти повз випуски ілюстрованих серій видавництва «Оспрей Паблішінґ». Вони, як, напевно, багато хто з читачів знає, охоплюють найширшу часово і просторово тематику, включно із поточною війною проти російського агресора. Але зараз мова йде про книги, присвячені давній Русі та вікінґам. Ось ілюстрації чудового (хоча далеко не завжди абсолютно історично достовірного) нині покійного Анґуса Мак-Брайда, що без жодного сумніву базуються на вже наведених описах зовнішності князя Святослава, згідно з Левом Дияконом.

Це портрет власне князя Святослава із книжечки з серії «Men-at-Arms» про давню Русь періоду 750-1250 років, та такого собі «східного вікінга» (також, як свідчить пояснення, за мотивами зовнішності Святослава) із книги про вікінгів із серії «Elite». Разом з зображеннями я також вміщую англійський текст джерел для цих зображень.

McBride1McBride1a

McBride2McBride2a

Третій малюнок, також роботи Мак-Брайда – це ілюстрація до книги «Середньовічні воїни», де також одна з фігур має зачіску, засновану на одному з варіантів прочитання опису зовнішності князя Святослава.

McBride3

Є від чого розгубитися, шановний читачу. Бо окрім відомого «запорозького іміджу» на цих картинах бачимо найрізноманітніші пермутації: одне пасмо та коротка борода, або два пасма і голене підборіддя. Не лишається нічого іншого, як глянути, а що ж таки справді написав Лев Диякон.

Слава інтернету, вже не треба шукати старовинні видання у наукових бібліотеках, можна все отримати в прямому доступі прямо на екран власного комп’ютера. Читаємо: (Книга 9, розділ 11):

καὶ ὁ Σφενδοσθλάβος δὲ ἧκεν ἐπί τινος Σκυθικοῦ ἀκατίου παραπλέων τὸν ποταμὸν, τῆς κώπης ἡμμένος καὶ σὺν τοῖς ἑτέροις ἐρέττων, ὡς εἷς τῶν λοιπῶν. τὴν δὲ ἰδέαν τοιόσδε τις ἦν· τὴν ἡλικίαν μεμετρημένος, οὔτε εἰς ὕψος παρὰ τοῦ εἰκότος ἠρμένος, οὔτε εἰς βραχύτητα συστελλόμενος· δασεῖς τὰς ὀφρῦς, γλαυκοὺς ἔχων τοὺς ὀφθαλμοὺς, τὴν ῥῖνα σιμὸς, ἐψιλωμένος τὸν πώγωνα, τῷ ἄνωθεν χείλει δασείαις καὶ εἰς μῆκος καθειμέναις θριξὶ κομῶν περιττῶς. τὴν δὲ κεφαλὴν πάνυ ἐψίλωτο· παρὰ δὲ θάτερον μέρος αὐτῆς βόστρυχος ἀπῃώρητο, τὴν τοῦ γένους ἐμφαίνων εὐγένειαν· εὐπαγὴς τὸν αὐχένα, τὰ στέρνα εὐρὺς, καὶ τὴν ἄλλην διάπλασιν εὖ μάλα διηρθρωμένος· σκυθρωπὸς δέ τις καὶ θηριώδης ἐδείκνυτο. θατέρῳ δὲ τῶν ὤτων χρύσειον ἐξῆπτο ἐνώτιον, δυσὶ μαργάροις κεκοσμημένον, ἄνθρακος λίθου αὐτοῖς μεσιτεύοντος. ἐσθὴς τούτῳ λευκὴ, οὐδέν τι τῶν ἑτέρων ὑπαλλάττουσα ἢ καθαρότητι. ὀλίγα γοῦν ἄττα περὶ διαλλαγῆς τῷ βασιλεῖ ἐντυχὼν, παρὰ τὸν ζυγὸν τοῦ ἀκατίου ἐφεζόμενος, ἀπηλλάττετο.

Перше, що впадає ув око, це як грецький історик передає звучання імені князя – Сфендосфлавос. Ну звичайно ж, адже в нашій рідній «Повісті минулих літ» він пишеться не через Я, а через Ѧ, «малий юс», або носове Е (хто знає польську – Ę). Проте зараз не про це.

Я аж ніяк не фахівець у візантійській грецькій. Не фахівець у жодній, ні давній, ні сучасній. Але за допомогою ґуґлтранслейта й інтернета можна щось спробувати розібрати. І виходить ось що.

ἐψιλωμένος τὸν πώγωνα означає можливо не голену чи стрижену, а рідку бороду (голена чи стрижена борода була б описана по-іншому).

ἐψιλωμένος, і ἐψίλωτο – від дієслова ψῑλόω – що може означати «позбавляти волосся, голити» (в принципі «заголяти»), але може мати семантичні конотації із «псіліос» у комедіях Арістофана, де воно значить «лисий». Тут треба зазначити, що грецькою однаково звучить і «борода», і «підборіддя» – πωγωνας. Але якщо звернутися до видання хроніки Лева Диякона 1828 року із паралельним латинським перекладом, то там, де перекладач не був обтяжений багажем іміджу запорізького козарлюги, він переклав цей момент як barba rara, тобто саме «рідка борода». А з граматичної точки зору грецькою буде, що Сфендосфлавос «бородою (чи підборіддям) облисений» – вживається орудний відмінок, accusativus limitationis.

Так, асоціації й конотації річ суб’єктивна. Сучасний російський переклад того ж тексту дає варіант «безбородий», що зовсім не обов’язково означає «з голеною бородою». До речі, ще одне розходження в цих нещасних кількох реченнях: сучасний переклад говорить, що Сфендосфлавос був кирпоносим, тоді як старий переклад каже, навпаки, про «плаский ніс». Але це вже поза моєю увагою. У всякому разі, не можна з порога відмести варіант перекладу, де Сфендосфлавос бороду таки носив, от тільки росла вона в нього погано – і саме так розуміли цей уривок Карамзін («бороду редкую») і Соловйов («мало волос на бороде»), що таки знали грецьку мову.

Можна сказати, що російський перекладач переклав максимально абстрактно, зберігаючи при тому суть, поскільки якось треба було цей пасаж перекласти. Суть така, що борода Святослава була «гола», а вже чому, тут можна розуміти по-різному, чи тому, що він її голив, чи тому, що волосся на ній погано росло. Оскільки як мінімум деякі перекладачі перекладали ближче до другого варіанту, він без сумніву допускає таке прочитання.

A з приводу «оселедця» Сфендосфлавоса – фраза θάτερον μέρος таки може бути перекладена як “з кожного боку” (голови) – тобто пасма волосся таки могли бути по обидва боки голови, яка, до того ж, описана не як «голена», а як «гола» або «лиса». Латинський переклад прямо дає utrumque latus, тобто по обидві сторони голови. Яка, до речі, у деяких англійських перекладах і у Соловйова і не одне, і не друге, а «коротко стрижена».

Цікаво, що опис Лева Диякона вказує на те, що це пасмо (чи пасма) свідчили про знатність роду. І тут звичайно ж згадується часто віліфікований Хазарський Каганат, де аристократія держави прийняла юдаїзм – що серед іншого вимагає, щоб чоловіки «не стригли волосся на скронях». Оскільки Русь протягом довгого часу мала каганат як більш сильного сусіда, було б цілком природно очікувати переймання деяких звичаїв цього сусіда керівною верхівкою Руси. Звісно, жодних документальних підтверджень цьому нема, але така гіпотеза досить гарно вписується у відомий історичний наратив – у всякому разі, на думку автора цього тексту.

Звичайно, є також і думка, що цей опис є не відображенням реальної живої людини – Сфендосфлавоса, а просто наслідуванням античних традицій опису ватажка варварів (є певна — хоч, на мою думку, не надто велика — подібність опису Сфендосфлавоса та опису Аттіли Пріском). Але якщо це так, то тоді аргументація на захист тези про Святослава як «першого козака» взагалі втрачає сенс, бо нам у цьому випадку не лишається жодних свідчень про його справжню зовнішність.

Коротше, зрозуміло, що однозначно текст не читається. Але також зрозуміло, що його не можна використовувати в якості «залізного аргументу» на користь «протозапорожскости» Святослава. Тобто апелювати до опису Святослава Левом Дияконом як до козирного аргументу на користь небородатості давніх русів є некоректно. А російський переклад Попова 1820 року і є тим джерелом, з якого росте образ Святослава-«запорожця», що настільки глибоко в’ївся у суспільну свідомість України, яка живе власним життям і не звертає увагу на історичні свідчення, на які сама ж посилається.

Що ж загалом до зовнішнього вигляду київських князів – є ще княжі монети, там підкреслено зображені вуса Володимира, але про те, чи була борода чи ні, за цим джерелом важко визначити, через його надто вже велику схематичність. Але з тим, що у Святослава були довгі кошлаті вуса, якраз ніхто не сперечається.

Можна звернутися до свідчень арабських мандрівників, що зустрічалися з русами. Ось повний текст перекладу відомого тексту Ібн-Фалдана.

Надзвичайно цікаве чтиво. Про русів там аж наприкінці, варто прочитати, бо напевно більшість  досі читали лише сильно відредагований текст. У контексті ж теми цього допису хочу сказати, що він не пише про те, що руси голять голови й вуса. Але пише, що вони розчісують своє волосся – тобто голову точно не голять. Щодо бороди – Ібн Фалдан сам її носив, як ясно з тексту, тому напевно б відмітив відсутність її у русів як щось незвичне – бо іншого незвичного у звичаях він відзначає дуже й дуже багато.

Передивився я тексти арабських авторів про слов’ян і Русь, викладені на сайті «Восточная литература», і знайшов лише дві згадки про волосся на обличчі:

З «Книги путей и государств» Абуль-Касима Мухаммеда, известного под прозванием Ибн-Хаукаля» (писав близько 976-977 року):

«Некоторые из Русов бреют бороду, некоторые же из них свивают ее на подобие лошадиной гривы и окрашивают ее желтой (или черной) краской»

Ще один автор-географ, Ал-Бекрі:

«Страны Славян весьма холодны; и сильнее всего холод у них тогда, когда ночи бывают лунные и дни ясные. Тогда холод увеличивается и мороз усиливается. И земля тогда становится как камень и все жидкости замерзают; и покрываются как бы гипсом колодезь и канал, так, что становятся подобными камню. И когда люди испускают воду из носа, то бороды их покрываются слоями льда как бы стеклом, так что нужно их ломать пока не согреешься или не придешь в жилье».

З цього висновок – араби не писали, що слов’яни всі голять голову і підборіддя, дехто таки голив, а хтось і ні.

А маємо й ілюстративний матеріал. На ілюстраціях Кеніґсберзького літопису (є думка, хай і суперечлива, що йому можна довіряти, бо його ілюстрації — то копії ще старіших ілюстрацій ) Святослав зображений з бородою, як і інші князі.

radzivill-chronicle-knyaz-svyatoslav-and-greeks-15th-century-this-file-is-lacking-author-information-445-radzil-3-MYP00Y

І з бородою ж (хай і з ріденькою цапиною) його зображено у візантійському літописі, у «мадридському рукописі» «Історії» Йоана Скіліци.

Борода у Святослава зображена досить незвично, і дуже гіпотетично можна сказати, що художник таким чином хотів показати, як він розуміє фразу про «мало волосся на бороді» із опису в іншій історії тих же подій у Лева Диякона. До речі, на відміну від Диякона, зустріч відбувається не на березі Дунаю, де Святослав сидить у човні. У Скіліци про човен нічого немає:

«После заключения договора Свендослав попросил [о личной встрече и] о беседе с императором; тот согласился, и оба, встретившись и поговорив, о чем им было. нужно, [затем] расстались»

800px-Svyatoslav2

Таким чином Мадридський і Кеніґсберзький рукописи (один 12 ст., другий (гіпотетично) копіює мініатюри 12 ст.) подають зображення Святослава з бородою. Звичайно, можна казати, що зображення всіх без винятку русів у Мадридському рукописі є клішованими. Аби відрізняти їх від греків, всі зображуються з бородою. От якби тільки не така заковика – на тій же мініатюрі, де зображено Святослава, зображено й імператора Йоанна Циміскеса, теж з бородою (більше того — обидва зображені у золотих вінцях). Так що не можна казати, що борода то є засіб вирізнення зображень ромаїв від варварів-русів.

Який з усього цього можна зробити висновок? Перше – що точно, на сто відсотків, ми про настільки віддалені від нас часи знаємо досить небагато. І друге – що дуже часто всім відомі стереотипи виявляються далеко не настільки однозначними, як видаються.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору