Блог

Діти вдови. Топ-20 вільних мулярів з України

За три сотні років існування масонського руху на українських землях через його лави пройшла чимала плеяда відомих постатей – політиків, військовиків, людей мистецтва… Тут же народилися чи діяли і чільні діячі польського та російського масонства. Виокремити з цього масиву найпомітніших складно, адже ледь не про кожного можна написати якщо не величезний том, то бодай пригодницьке оповідання чи невелику п’єсу для шкільного театру.

 

01
Джеймс Френсіс Едвард Кейт народився на іншому краю континенту – у Шотландії. Його старший брат був Великим гросмейстером Англії і Шотландії. Після поразки повстання якобітів Джеймс поступив на російську службу. Отримав звання генерала-аншефа за участь у Російсько-турецькій війні. Очолював Малоросійське тимчасове Правління гетьманського уряду (1740-41). Один з найбільш здібних офіцерів в російській армії та ліберально налаштований адміністратор. Прагнув відстоювати права українців в Російській імперії. Воював зі шведами, за що був нагороджений орденами Андрія Первозванного та Олександра Невського. У 1747 р. йде у відставку з російської служби. Служить у Пруссії, отримує звання фельдмаршала. Був комендантом Берліну, отримав Орден Чорного Орла, належить до Прусської академії наук. І надалі особисто брав участь у бойових діях, у віці 62 роки гине на болі битви під Горхкірхе, отримавши два смертельні поранення.

У 1734 р. – майстер петербурзької ложі, вважається засновником масонства у Російській імперії. Під час урядування в Глухові посвячує до масонства представників української аристократії. У 1741 р. Великою Ложею Англії призначений Великим провінційним майстром для Російської імперії.

 
02
Кирила Розумовського (тут він на портреті Антуана Пена, 1755) химерна воля східноєвропейської Кліо піднесла від сільського пастушка до рівня графа Російської імперії, генерал-фельдмаршала, гетьмана Війська Запорозького, президента Російської Академії Наук.

За даними В. Савченка 16-річний Кирило під час навчання у Німеччині було прийнято в Берліні до масонської ложi «Трьох братiв» самим король Пруссії. Якщо це справді так, то випадок винятковий, адже вільним муляром можна було стати з 21 року. Звідси слідує оцінка освітньої праці К. Розумовського та його соратників у Гетьманщині в розрізі їх потенційної приналежності до масонства.

 
03
Петер Ніколаус Нейгарт, барон Ґартенберґ (його профіль – на сучасній плакеті роботі Сергія Калмикова), народився у Данії в родині лютеранського пастора, отримав медичну та інженерну освіти. Навіть на ті куртуазні часи, коли розумом, шпагою та/або картами можна було за день чи за рік заробити чималі статки і статус, це був украй невгамовний та авантюрний персонаж. Займався гірничим видобутком, текстилем, очолював монетні двори. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років, коли російське військо зайняло частину Молдавського та Волоського князівств, Нейгарт, який мав  суконну мануфактуру в Заліщиках, пропонує в 1771 році свої послуги петербурзькій владі. Він подає проект створення монетного двору в окупованих Дунайських князівствах. Той мав забезпечити російську армію грошима для розрахунків з місцевим населенням. Цього разу його вже звали подвійним, німецько-польським прізвищем Ґартенберґ-Садогурський. Неподалік від Чернівців свіжоспечений барон (отримав титул від саксонського курфюста за спецоперацію з фінансової дестабілізації Речі Посполитої, щоправда потім шляхетський титул надав йому й польський король) засновує нове поселення – Садгору, де й розгортає роботу очолюваний ним монетний двір. Гроші, до речі, карбували з металу, переплавленого з трофейної турецької зброї. У 1774 р. барон Ґартенберґ покинув Садгору. Помер у 1786 р. у віці 72 роки у своєму маєтку, який перед смертю встиг перепродати зятю, в польському Сєракуві.

Масоном Нейгарт став чи то в Саксонії, чи то в Польщі. Саме його масонськими зв’язками сучасні дослідники пояснюють політичні та економічні успіхи барона у Німеччині та Речі Посполитій, а також симпатії при дворі російського монарха. У Садгорі він заснував ложу «Мінерва» для Молдавського князівства. На честь її відкриття було викарбовано пам’ятну монету з профілем самого барона на аверсі та горою, морем, блискавками, сонцем, хмарами та зіркою й написом “Сподіваюся на тебе” на реверсі. Окремі дослідники вбачають масонські знаки і на карбованих ним для російської армії монетах.

 

04
Станіслав Щенсний Потоцький прожив на світі 54 роки, народившись у Тартакові (тепер Сокальського району Львівської області) та померши у Тульчині. Устиг послужити і Речі Посполитої, де претендував на корону, й Російській імперії (не зовсім з власної волі). Руський воєвода, генерал-лейтенант війська польського коронного, маршалок Тарговицької конфедерації, белзький, звенигородський, сокальський та гайсинський староста, генерал російської армії. Був одним з найбагатших людей краю. На честь своєї третьої дружини створив відомий парк «Софіївка». Зраджений нею зі своїм же найстаршим і улюбленим сином помер передчасно помер.

27 грудня 1784 р. був обраний майстром масонської ложі Великого Національного Сходу. Вочевидь, до того належав до ложі «Святиня Ізіс». У Тульчині заснував ложу «Правдивий Патріотизм», був членом ложі «Трьох білих Орлів» у Львові. У 1785-89 р. був Великим Майстром ложі Великого Сходу.

 

05
Граф Луї Олександр Андро де Ланжерон народився в Парижі в аристократичній родині, служив у французькій гвардії, воював на Гаїті, виборював незалежність США. Після Великої французької революції покинув батьківщину, врешті-решт поступив на службу в російську армію. Воював зі шведами, турками і французами (зокрема – в битві під Лейпцигом). З 1815 року по 1823 рік Ланжерон був генерал-губернатором Новоросійського краю, а також командувачем Бузького та Чорноморського козацьких військ. На посаді одеського градоначальника (1815-20) він продовжив політику Рішельє, досяг оголошення Одеси порто-франко, розбудовував місцеву освіту та економіку. Після відставки з’їздив до Франції, але повернувся. Був членом Верховного суду у справі збройного виступу декабристів. Ще устиг взяти участь у російсько-турецькій війні 1828-29 рр. Помер від холери в своїй улюбленій Одесі у віці 68 років.

Належав до лож «Понт Евксинський» (існувала у 1803-17 рр., Одеса), «Йордан» (1812, Феодосія), «Три царства природи» (1818, Одеса). Сучасні дослідники вважають його, поруч з Рішельє та де Рибасом, одним з головних будівничих нової Одеси як втілення ідей масонів про ідеальне місто.

 
06
Котляревського Івана Петрович представляти, мабуть, не треба. Письменник, поет, драматург, зачинатель нової української літератури, громадський діяч.

У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими належав до полтавської масонської ложі «Любов до істини».
07
Статський радник, переяславський повітовий маршал (предводитель дворянства) Василь Лукашевич пішов у відставку з держслужби у віці 26 років. Вважався неблагонадійним за тости на честь Наполеона в 1807 році, недоведене офіційно створення таємного Малоросійського товариства, яке мало своїм умовним гаслом фразу «Сонце сходить в Чигирині», і підозри в поширенні серед місцевої шляхти ідей відновлення незалежної української козацької держави. Водночас під час вторгення Наполеона багато зробив для формування ополчення та створення шпиталів, за що отримав кілька орденів. Був заарештований у справі декабристів. Звільнений з умовою проживання в селі під наглядом малоросійського генерал-губернатора. Помер у віці 83 роки в своєму маєтку в Борисполі

Належав до полтавської ложі «Любов до істини» та київської «З’єднані слов’яни».

 

08
Класик української літератури Петро Петрович Гулак-Артемовський почав викладати у Харківському університеті у віці 27 років. У 31 рік – магістр, у 35 – екстраординарний, у 38 років – ординарний професор. У 1841-49 рр. був ректором Харківського університету Також викладав в Харківському та Полтавському інститутах шляхетних дівчат.

Належав до харківської ложі «Помираючий сфінкс».

 

09
Герой франко-російської війни Сергій Волконський (тут – на портреті роботи М. Горджиані, написаному в 1873 році з останньої фотокартки Волконського, зробленої 3 травня 1864 року у Ніцці) походив зі старовинного роду чернігівських князів. Записаний до служби сержантом в Херсонський гренадерський полк у віці 8 років. На дійсній військовій службі з 17 років. За участь у війнах з французами та турками заслужив ордени Володимира 4 та 3 ступеня, золотий знак за Прейсіш-Ейлау, золоту шпагу за хоробрість, військовий орден святого Георгія 4 ступеня, орден святої Анни з діамантовими знаками, орден святої Анни 1 ступеня, орден «Pour le Mérite» (Пруссія), звання генерала. Володів 10 000 десятин землі в Таврійській губернії, хутором під Одесою, 1046 кріпаками в Нижегородській губернії і 545 – в Ярославській губернії. Учасник змови декабристів, очолював Каменську управу Південного товариства. Єдиний генерал дійсної військової служби, який узяв безпосередню участь у повстанні декабристів. Відправлений на каторжні роботи до Сибіру в кайданах. Займався городництвом, овочі і фрукти вирощував у парниках. За передсмертним клопотанням матері звільнений від каторжних робіт і виведений на поселення у 1835 році. Після закінчення каторжного терміну отримав велику ділянку землі, і всі сили віддав її обробці. За амністією 1856 року Волконському і його дітям повернено дворянство і дозволено оселитися в європейській частині імперії. Нагороди були повернуті С. Волконському в 1863 році. Помер в с. Воронки Козелецького повіту Чернігівської губернії у віці 77 років.

Був членом лож «Об’єднані друзі» (1812), «Сфінкс» (1814), засновник ложі «Трьох чеснот» (1815). Почесний член київської ложі «Товариство об’єднаних слов’ян».

10
Керівник повстання Чернігівського полку Сергій Іванович Муравйов-Апостол був страчений у віці 30 років. По лінії матері був нащадком гетьмана Данила Апостола. Учасник Вітчизняної війни 1812 року і закордонних походів 1813—1814 років. За лібералізм щодо солдатів його звільнили з гвардії й відправили служити в діючу армію в частини Полтавського піхотного полку, згодом переведений у Чернігівський 29-й піхотний полк командиром 2-го батальйону. Один із організаторів Союзу спасіння і Союзу благоденства. Член Південного товариства (один із директорів, голова Васильківської управи). У співпраці з М. Бестужевим-Рюміним склав революційну прокламацію «Православний катехізис», яка закликала до повалення самодержавства і встановлення республіки (згодом її було прочитано перед повсталим Чернігівським полком). Засуджений до страти через повішення на кронверку Петропавлівської фортеці. Страчений на світанку 13 (25) липня 1826 року разом із чотирма товаришами. Він, а також Рилєєв, зірвалися з шибениці через гнилу мотузку; однак їх не помилували, а повісили повторно.

Масон, член і обрядоначальник (з 1817 року) ложі «Трьох доброчинностей» (вийшов з ложі 1818 року).

 
11
Патріарх української галицької політики Юліян Романчук прожив 90 років, був також педагогом, письменником, журналістом, видавцем. Член-засновник товариства «Просвіта» (1868) та довголітній його голова (1896—1906), один із засновників НТШ (1873), «Рідної школи» (1881), Учительської Громади (другий голова, згодом почесний член). Засновник і видавець газети «Батьківщина» (1873), співзасновник і співробітник «Діла» (1880), місячника Ruthenische Revue (Ukrainische Rundschau) у Відні. Депутат Галицького сейму, один із творців «нової ери», згодом – її ж критик. Депутат австрійського парламенту, де двічі був головою Української Парламентарної Репрезентації, з 1910 – віце-президент парламенту. У 1899 році став співзасновником Національно-Демократичної Партії (до 1907 року – її голова). Делегат Української Національної Ради ЗУНР, 10 листопада 1918 року заприсягнув у Львові членів Державного Секретаріату ЗУНР. По відданні 1923 року Радою Амбасадорів Антанти Галичини Польщі прийняв на площі св. Юра від тисячних мас присягу на вірність українській державності.

Належав до львівської ложі «Сарматія» (1870-ті), до якої за деякими припущеннями входив й Іван Франко (утім, франкознавці це заперечують).

 

 

12
Барон Федір Рудольфович Штейнгель був депутатом І Державної думи Російської імперії, членом Товариства українських поступовців, Генеральним секретарем торгівлі й промисловості Центральної Ради, послом Української Держави у Берліні. Гетьман Павло Скоропадський згадував про Штейнгеля наступне: «До Берліна поїхав барон Штейнгель, найчесніший та найшляхетніший українець, що носив лише німецьке прізвище, але навіть не розмовляв німецькою, що, звісно, було для його діяльності значним недоліком». Пізніше про роботу посла Федора Штейнгеля у Берліні згадував болгарський дипломат та історик Іван Шишманов: «Навідався барон Штейнгель — його щойно призначили українським послом у Берліні. Красень, високий, років 40-42. Бліде обличчя, довгаста борода, як у патріарха. Вельми коректний. Його батько — остзеєць, але сам барон німецьку знає погано, французьку також, хоча у дитинстві мав гувернантку-француженку. Говорив про Крим, що його треба втримати — він потрібен Україні».

У масони посвячений на початку ХХ століття. З 1908 року — засновник і майстер-намісник масонської ложі «Київська зоря». Також член однієї з французьких лож. З 1909 року – венерабель ложі «Правда», що виконувала функцію Малої ради — керівного центру київських лож.  Протягом 1912–1917 років входив до Верховної ради «Великого сходу народів Росії».

 

 

13
Ще одна особа, про видиму частину біографії якої можна промовчати, це Михайло Грушевський.

Він належав до лож «Київська зоря» та «Правда». Саме Михайло Сергійович наполіг на тому, щоб новостворене об’єднання масонських лож «Великого сходу народів Росії» мало в назві слово «народів», чим викликав незадоволення російських «братів».

 

14
Сергій Моркотун досі залишається на задвірках української історіографії. Працював адвокатом у Москві, у 1917 р. став начальником міліції Південно-Західної залізниці, потім був секретарем гетьмана Скоропадського. Після Визвольних змагань опинився на еміграції, помер в оточенні дітей та внуків на Канарських островах у віці 78 років.

Належав до масонських лож Москви мартиністського напряму, мав високий ступінь посвяти. Очолював київську ложу «Святого Володимира Рівноапостольного» заснував тут Верховний і правлячий капітул «Нарцис» (1911 чи 1912, для масонських робіт 4-6 ступенів) та франкофільську ложу «Молода Україна» (1917), до якої належали, зокрема, Симон Петлюра і Павло Скоропадський. За деякими даними залучив до роботи в масонському русі поета і художника Максиміліана Волошина. Саме через активну протидію Моркотуна очолювана Петлюрою Велика Ложа України не була визнана французьким та світовим масонством. Створив Велику Національну Ложу Румунії та ложу «Святого Апостола Андрія» для українських і російських емігрантів.

 

15
Коли саме Симон Васильович Петлюра, майбутній Генеральний секретаріат Української Центральної Ради з військових справ, Головний отаман військ Української Народної Республіки та Голова Директорії УНР, долучився до масонського руху сказати однозначно складно. За легендою – ще у 1900 році, при створенні Великої Ложі України. Більш достовірним виглядає його належність до київських лож «Київська зоря» (1909) та «Псв. Андрія Первозванного» (1910). Остання у 1917 чи 1918 році була перетворена на Велику Ложу України, чиїм великим майстром Петлюра став у 1919 р. Він намагався використовувати масонські зв’язки у процесі дипломатичного визнання УНР. Стараннями С. Моркотуна та його прибічників всі зусилля керівництва Великої ложі України та особисто Петлюри домогтися міжнародного визнання виявилися марними.

 

16
Гетьман Павло Скоропадський у своїх спогадах ані слова не проронив про приналежність до масонства. Нащадок гетьмана Івана Скоропадського, герой російсько-японської та Першої світової війн ймовірно належав до київських лож «Київська зоря», «Псв. Андрія Первозванного», «Нарцис», «Молода Україна», де провідну роль відігравав С. Моркотун. Також є згадки про приналежність П. Скоропадського до військової ложі, створеної у 1915 р. на Південно-Західному фронті РІА.

 

17
Уродженець Поділля Володимир Затонський завершив свій земний шлях в якомусь з підвалів НКВС у 1938 році у віці 50 років, отримавши кулю в потилицю як польський шпигун та член антирадянського українського націоналістичного центру. До того він встиг досягти статусу академіка АН УРСР, досхочу поборовшись з національним змістом української культури. Очолював Всеукраїнську кооперативну спілку, був цензором літератури, від імені УСРР підписав договір про утворення СРСР, був народним комісаром освіти УСРР (1922-24, 1933-37), очолював політичне управління Київського військового округу, посидів у кріслах секретаря ЦК КП(б)У, редактора газети «Комуніст», народного комісара Робітничо-селянської інспекції та голови Центральної контрольної комісії ЦК КП(б)У, голови Комітету хімізації народного господарства. Був відповідальним за виконання хлібозаготівель в Київській області (1932-33). Також був членом Головної наукової редакції Великої Радянської Енциклопедії, головним редактором Української Радянської Енциклопедії. Заарештований в кінотеатрі, процес над ним тривав 20 хвилин, страчений того ж дня.

Володимир Затонський був членом київської ложі «Зоря» (1916), яка працювала у складі Великого Сходу народів Росії.

 

18
Болеслав Ігнацій Флоріан Венява-Длугошовський народився у Максимівці (теперішній Долинський район Івано-Франківщини), а викинувся з вікна в Нью-Йорку у віці 61 рік. У цьому проміжку він встиг побути одним з найбільших помічників Пілсудського та його особистим секретарем, командиром полку та дивізії Війська Польського, послом Речі у Римі, а два дні – навіть президентом Польської республіки. Поет, любитель епатажних подій, шанувальник коней, алкоголю та чарівної статі.

Вільний муляр, за припущеннями сучасних дослідників – делегований до масонства Пілсудським для налагодження кращих зав’язків з французькими та британськими політиками. У 1929 році «приспаний» польськими масонами.

 

19
Один з ключових діячів УВО та ОУН, теоретик українського націоналізму, автор критикованого з сучасних ліберальних позицій проекту конституції Української Держави Микола Сціборський народився у Житомирі. У 1941 році тут же, у віці 43 роки, він загине за загадкових обставин.

За твердженням К. Бондаренка належав до масонського середовища.

 

20
Міхал Тадеуш Токаржевський-Карашевич народився у Львові й походив зі старовинного русько-литвинського шляхетського роду. Вчився у дрогобицькій школі, у вишах Львова і Кракова. Активний учасник польського незалежницького підпілля. У 1918 році очолювані ним війська переломили хід українсько-польської боротьби за Львів. Досяг звання генерал-лейтенанта Війська Польського, був кліриком Ліберальної католицької церкви. Близький співробітник Пілсудського, але відсунутий внаслідок політичних інтриг від успішної військової кар’єри. Командував дивізією. У 1939 р. створив Службу перемоги Польщі, з якої виросли польська підпільна держава і АК. Був у радянському ув’язненні, служив у польських ЗС на Заході. Помер у Марокко у віці 71 рік.

Містик, теософ. Належав до чільних діячів ліберального масонства «Права людини» у Польщі.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору