Блог

“Болгарія має дякувати лише Росії”?

На святкуванні 150-ліття незалежності Болгарії московський патріарх спробував заперечити внесок інших окрім росіян народів у визволенні Болгарії від Османської імперії.

Мене це, слово честі, зачепило за живе, бо мій власний прапрадід якраз брав участь у цій війні, і навіть привіз додому з Болгарії дружину, мою прапрабабцю. Ясна річ, він не був єдиним українцем, що воював із турками у 1877-78 роках.

Николай Дмитриев-Оренбургский. Переправа русской армии через Дунай у Зимницы 15 июня 1877 года. 1883

На картині Миколи Дмитрієва-Оренбурзького (1837—1898) «Переправа російської армії через Дунай поблизу Зимниці 15 червня 1877 р.» (1883) показано самий початок війни.

Якраз напередодні тієї війни Російська імперія узялася за широкомасштабну військову реформу. У 1874 році замість рекрутської системи комплектування армії (12 років перед тим строк солдатської служби було зменшено до 15 років) запроваджувалася загальна військова повинність для всіх осіб чоловічої статі незалежно від станової належності. Тривалість військової служби скорочено до 4—5 років. Строк дійсної служби в армії було визначено в шість, а на флоті — в сім років. Чоловіки, не позбавлені прав вироками державних судів, відбували військову службу від 21 до 43 року життя: від 21 року активна служба протягом усталеного терміну у військовій частині, по звільненні з частини до 38 років у запасі, а далі до 43 років у ополченні. Цей порядок не стосувався козацьких військ, Туркестану, частково Сибіру та Кавказу.

Battle of Shipka

Картина Олексія Попова (1858—1917) «Захист «Орлиного гнізда» орловцями і брянцями 12 серпня 1877 р.» (1893 р., Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ та зв’язку, Санкт-Петербург). Наступного дня після епізоду, зображеного на картині, на допомогу оборонцям перевалу підійшли Житомирський, Волинський та Подільський полки.

До активної служби брали лише певну кількість призовників, відповідно до обрахунків російського генерального штабу. Тих, хто залишився поза цим річним контингентом, зараховували до ратників ополчення 1 розряду до 43-річного віку, і лише призивали на короткочасні військові збори. Тих, кого не взяли на активну службу з якихось причин, зараховували до того ж віку у ратники 2 розряду, не навчали і призивали лише в разі мобілізації ополчення під час війни.

Демографія імперії природним чином приводила до того, що українці складали чверть російського війська. У величезній більшості це були “нижні чини”: навіть у полках, де більша частина солдатів була українцями, офіцерами найчастіше були росіяни, поляки чи балтійські німці. Це до певної міри пояснювалося нехіттю представників освіченого прошарку українського суспільства до військової кар’єри, яка демократичній інтелігенції здавалася прикладом застарілих феодально-аристократичних традицій. Не було жодних обмежень для українців для того, щоб поступати до створених минулого десятиліття по всій імперії військових училищ, але йшли туди переважно молоді люди із сімей, вже пов’язаних із військом, у тому числі із дворянства, що мало походження з козацької старшини Гетьманщини.

Връх_Шипка

Пам’ятник Свободи на перевалі Шипка, меморіал на честь загиблих під час визволення Болгарії від Османської імперії (відкритий у 1934 р.)

Військова реформа ще була в процесі проведення, коли російській армії довелося витримати серйозну перевірку на практиці. У 1877 р. Росія почала нову війну проти Османської імперії, і солдати із українських земель взяли в ній участь, як і у інших війнах імперії.

У переліку полків, що воювали проти турків, ми зустрічаємо назви полків з українських земель. На лівому (східному) фланзі російської дієвої армії на Балканському фронті знаходилися Український, Дніпровський, Азовський піхотні полки. Зведені у «Рущуцький загін» разом з кількома іншими, вони блокували низку турецьких фортець між Дунаєм і Чорним морем. Ця ділянка фронту була достатньо пасивною більшу частину війни. Зате Житомирський, Волинський та Подільський полки взяли участь у епізоді війни, який довгий час для Росії став уособленням всієї війни 1877-78 рр.:в обороні перевалу Шипка. Перевал цей знаходиться на головному Балканському хребті, через нього проходить шлях з півночі Болгарії на південь та найкоротший шлях на столицю Османської імперії Стамбул.

Алексей Кившенко. Сражение у Шипки-Шейново 28 декабря 1877 года. 1894

Картина Олексія Ківшенка (1851— 1895) «Битва під Шипкою-Шейновом 28 грудня 1877 р.» (1894 р., Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ та зв’язку, Санкт-Петербург), яка показує прорив російської армії на південь.

Російські війська зайняли перевал у липні 1877 р., а у серпні значні турецькі сили почали штурм перевалу, щоб мати можливість прорватися на північ від Балкан та контратакувати російську армію. Коли турки почали штурм перевалу 9 (21) серпня 1877 р., його захищало лише два російських полки та болгарські добровольці. Житомирський, Волинський і Подільський полки були відряджені російським командуванням на допомогу гарнізону Шипки, і встигли саме вчасно, щоб спроба турецького штурму не вдалася. Жорстокі бої на Шипці стали прикладом героїзму вояків російської армії у війні, що велася, згідно з офіційними заявами, за визволення слов’ян від турецького гніту.

Василий Васильевич Верещагин. Перед атакой. Под Плевной. 1877-1878

У Росії суспільство знайомилося з облогою Плевни великою мірою за картинами Василя Верещагіна, як от «Перед атакою. Під Плевною» (1881 р., Третьяковська галерея, Москва)

Після того, як турки припинили спроби штурмувати Шипку, на перевалі встановилося затишшя, хоча з наближенням зими умови служби солдатів стали майже незносно тяжкими. Наприкінці року Житомирський, Волинський та Подільський полки взяли участь у прориві з Шипкинського перевалу на південь. Зрештою російська армія дійшла до передмість Стамбулу, в одному з яких — Сан-Стефано — підписано мирну угоду 19 лютого (3 березня) 1878 р.

Для всього іншого світу символом цієї війни стала багатомісячна облога турецької фортеці Плевна. Турецькі солдати, захищені новозбудованими шанцями, та вміло володіючи новими гвинтівками та гарматами, змогли відбити три великих погано скоординованих штурми фортеці російською армією, і капітулювали лише у грудні 1877 р., коли провалилася спроба виснаженого блокадою турецького гарнізону вирватися із кільця облоги.

9999031

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1878—1891 рр., Російський музей, Санкт-Петербург)

У боях на Шипці отримав поранення генерал Михайло Іванович Драгомиров, що вважається найбільшим військовим теоретиком Росії кінця ХІХ століття. Генерал Драгомиров народився у Конотопі у родині давніх вихідців із Галичини. Військову службу він почав у 1849 р., а у 1878 р. очолив Академію російського генерального штабу. За його підручником військової тактики навчалося покоління російських офіцерів. У 1889 р. Драгомиров став командуючим військами Київського військового округу, а в 1897-1903 рр. був Кийвським, Полільським і Волинським генерал-губернатором.

Драгомиров симпатизував українській культурі, був знайомий із істориком запорізького козацтва Яворницьким. З нього художник Рєпін написав кошового Сірка на картині «Запорожці пишуть листа султанові» (Яворницький зображений там же в образі писаря).

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору