Блог

То хто ж найбільше постраждав від радянських репресій?

У тих випадках, коли заперечувати очевидний злочин немає сенсу, маніпуляторам залишається вдатися до останнього засобу ‒ релятивізації, тобто применшенню одних жертв через порівняння з іншими жертвами. Найпоширеніше і цинічне формулювання такого морального релятивізму стосується Голокосту. «У газових камерах гинули не тільки євреї», ‒ сама по собі ця фраза не є неправильною, ось тільки її використання майже завжди означає применшення трагедії єврейського народу у Другій світовій війні. Подібним чином релятивізм застосовується і щодо кримських татар. Якщо депортацію не можна ні замовчати, ні виправдати, ні переглянути, залишається тільки одне ‒ применшити її значення, порівнявши з репресіями в цілому і депортацією інших народів зокрема.

Наприклад, Володимир Путін 18 березня 2014 року в кремлівській «Кримській промові» коротко зауважив, що постраждали від репресій люди різних національностей.

«Так, був період, коли до кримських татар, так само як і до деяких інших народів СРСР, була виявлена жорстока несправедливість. Скажу одне: від репресій тоді постраждав не один мільйон людей різних національностей і перш за все, звичайно, російських людей».

Пізніше, зустрівшись 16 травня того ж року в Сочі з представниками кримських татар, він наголосив, що ніякої виняткової трагедії кримськотатарський народ не пережив.

«Ви знаєте, що не тільки кримськотатарський народ постраждав під час репресій. Найбільшим постраждалим народом, безумовно, був російський народ. Ще у 20-30-і роки почалися репресії, почалися вони з казаків, зі священнослужителів. Потім так звані куркулі попалися під руку, а потім і всі політичні противники тодішнього політичного режиму. Що стосується кримськотатарського народу, то він постраждав, можливо, навіть більше за всіх, маючи на увазі, що повернувся у свої рідні місця пізніше, ніж інші народи, репресовані під час цих сталінських заходів».

Тут явна подвійна аргументація: з одного боку Путін підкреслив, що «найбільшим постраждалим народом» був «перш за все» російський, а з іншого ‒ погодився, що кримськотатарський народ, «постраждав, можливо, навіть більше за всіх». Не обійшлося без дуже показової фрази про те, що «не тільки кримські татари постраждали під час репресій». Як і у випадку з іншими міфами, після путінських слів ця релятивістська теза отримала статус непорушної істини.

Тепер розберемо цей міф по суті, але спочатку ‒ попередні застереження. На рівні репресій однієї людини, рівні «арифметичному», безумовно, немає жодної різниці, чи постраждала вона як росіянин, кримець чи єврей. Якщо йдеться про депортацію, то особисті трагедії виселеного з дому кримського татарина, вірменина, болгарина чи грека цілком порівнювані.

Але оскільки народ ‒ це щось більше, ніж просто сума людей, які його складають, то на цьому, «алгебраїчному», рівні, різниця у катастрофі тих же росіян і кримських татар стає очевидною.

А тепер давайте порахуємо. Як вияснив Павло Полян, кількість осіб, які зазнали депортацій у СРСР, вражає уяву ‒ 6 млн осіб [Полян П. Не по своей воле. История и география принудительных миграций в СССР. – М., 2001].

Але для «єдиного радянського народу» (195 млн до 1941 р.) це приблизно 3%, а ось депортованих кримських татар було 99,5% (200 тисяч виселених з півострова + 3,5 тисячі інтернованих в Європі і 9 тисяч демобілізованих з Радянської армії проти приблизно однієї тисячі тих, хто не проживав у Криму або був незабаром звільнений від спецпоселення).

Що стосується смертності серед висланих, то і тут ми спостерігаємо схожу картину. З 1929 до 1953 року загинули ‒ 1,75 млн осіб. Відносно до максимальної чисельності населення СРСР це ‒ 0,9%.

Подивимося на втрати кримських татар. Всього з Криму були депортовані (без урахування заарештованих) 194 185 кримців. При переписі «на місці» восени 1944 року в наявності виявилося 193 865 чоловік ‒ «недораховані» 320 загинули дорогою або відразу після прибуття на місце [Громенко С. Кримські татари – ціна війни, ціна миру // Історична правда. – 2015. – 2 липня].

А пізньої осені вдарили холоди, і крива смертності різко поповзла вгору. Кількість смертей перевищувала кількість народжень до 1948 року включно, у перші роки більше ніж у 10 разів, поступово знижуючись [Земсков В. Спецпоселенцы в СССР, 1930–1960. – М., 2005. – С. 197]. На жаль, верифіковані дані ми маємо тільки стосовно Узбецької РСР (та й то не за всі роки), але навіть приблизна оцінка вражає уяву. За відомостями НКВД:

«За 6 місяців 1944 р. тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року, померли 16.052 чол. (10,6%), а за 1945 ‒ 13.183 (9,8%)».

Отже, понад 20% загиблих за півтора роки, і це тільки у порівняно теплому Узбекистані, і це ще до голоду 1946-1947 рр. Зрозуміло, частина жертв померла природною смертю, але в нормальних умовах (читай: без депортації) це з лишком компенсувалося б природним приростом. Взявши до уваги ймовірно більш високу смертність у менш сприятливих регіонах (Марійська РСР, області в Сибіру) і додаткові жертви масового голоду, можна з високою ймовірністю стверджувати, що приблизно 25% виселених кримських татар стали жертвою комуністичного злочину і напевно залишилися б живими, не було б депортації.

За іншими радянськими даними, загальна кількість загиблих серед усіх висланих з Криму народів до 1 жовтня 1948 року становила майже 45 тисяч осіб, або до 20% [Земсков В. Спецпоселенцы (по документации НКВД – МВД СССР) // Социологические исследования. – 1990 – № 11. – С. 9]. Однак, судячи з цифр, до них увійшла статистика смертності не всіх груп депортованих.

Для порівняння, росіян 1939 року було приблизно 99,6 млн, з них 90,6% проживали у РРФСР, де вони становили 83,3% населення. За підрахунками Вадима Ерліхмана, в цій республіці за роки репресій загинули 6,75 млн осіб [Эрлихман В. Потери народонаселения в ХХ веке. – М., 2004]. Якщо грубо припустити, що втрати росіян прямо пропорційні їхній частці у складі населення, то у радянській Росії жертвами стали приблизно 5,6 млн росіян. Якщо ще більш грубо припустити, що рівень надсмертності від терору представників російського народу був у середньому однаковий в усьому СРСР (десь вище, десь нижче), то загальна кількість жертв склала 6,2 млн осіб або ті ж 6,2%. Але ж 25% кримських татар загинули тільки внаслідок виселення, в цю цифру не входять жертви політичного терору і колективізації. З жодного боку росіяни не понесли найбільших жертв від сталінських репресій.

І нарешті, на рівні, грубо кажучи, «вищої математики», проступають контури трагедії, яку неможливо виразити ніякими цифрами. Це ‒ трагедія культури та історичної пам’яті народу, вирваного зі своєї землі цілком без надії коли-небудь повернутися. Вигнання з Криму вірменів, болгар і греків, природно, завдало непоправної шкоди культурі півострова, але не національним культурам цих народів у цілому. З кількох десятків депортованих радянською владою етносів лише шість потрапили в жорна тоталітарної машини цілком (калмики, чеченці та інгуші, карачаївці та балкарці, кримці); з них лише кримським татарам перешкоджали повернутися на батьківщину аж до 1989 року. Земля жодного іншого вигнаного народу не піддалася такій трансформації у галузі економіки і культури, як Крим (змінені 90% топонімів, будинки і земля у власності інших людей).

І за сукупністю кількості депортованих, кількості жертв, тривалості вигнання і шкоди малій батьківщині, саме кримські татари є найбільш постраждалим від дій радянської влади народом. І хоча мірятися, «чия гора трупів вища», сьогодні абсолютно безперспективно і неправильно щодо унікальності будь-якого людського життя, применшувати жертви одного народу, порівнюючи їх із жертвами іншого, також абсолютно неприпустимо.

Джерело

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору