Карта П.Шафарика з виділеним ареалом проживання малорусів

Павел Йозеф Шафарик (1795-1861) – видатний словацький та чеський мовознавець, етнограф, просвітник. У 1842 році він видав книжку “Слов’янський народопис”, яка заклала основи слов’янської етнографії і користувалася великим успіхом – витримала три видання.

Ще популярнішою стала етнографічна карта з цього видання – “Слов’янські землі”. З різними доповненнями етнографічна карта Шафарика перевидавалася у західноєвропейських довідкових та навчальних виданнях – спочатку німецькомовних, а згодом французьких та інших. Зокрема, точно за Шафариком показані слов’яни на етнографічній карті Європи у німецькому навчальному атласі Бергауза у 1847 році. Аналогічно виглядають ареали проживання народів і на французькій “Етнографічній карті Росії” (1852).

На думку українського дослідника Ростислава Сосси, на карті Шафарика вперше окреслено етнічні межі українського народу – “малорусів” (для зручності наводимо також карту, на якій ці межі виділені жирною лінією). Поряд з великорусами, малорусами і білорусами Шафарик, за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографичіних карт. На карті Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українскі назви міст: Lviv, Černihiv, Charkiv, Mykolajiv і т.д.

Цікаво, що Павел Шафарик був одним із ініціаторів скликання Слов’янського конгресу в Празі у 1848 році. У цьому представницькому заході взяли також участь галицькі та закарпатські українці (русини) з Австрійської імперії. Під час Конгресу вони заявили про належність русинів з Австрії до “15-мільйонного малоруського народу”, що проживає у Російській імперії. Ними ж було підняте питання про необхідність виокремлення власної адміністративної одиниці в Австрії шляхом поділу коронного краю Галичина на польську та русинську частини.