«Підняття прапору над Іводзімою»: історія однієї фотографії

23 лютого 1945 р. над островом Іводзіма замайорів американський прапор. Ця історична подія була увічнена військовим кореспондентом агентства «Associated Press» Джо Розенталем. Фото, що стало культовим, за своїм значенням для Сполучених Штатів рівноцінне підняттю прапора над Рейхстагом для СРСР. Щоправда, на відміну від постановочних фото, зроблених кореспондентом ТАСС Євгеном Халдеєм, світлина з Іводзіми була документальною. Об’єктив камери Розенталя схопив історичний момент. Але без спекуляцій довкола автентичності фото, що стало американським символом перемоги у Другій світовій війні, не обійшлося. Яка ж історія ховається за цим канонічним фото і чому вона така важлива?

Для Радянського Союзу театралізація дійства була нормою. Ця традиція сягає своїм корінням часів «потьомкінських селищ». Неодноразово до постановок вдавалися і більшовики, коли робили «кінохроніку» взяття Зимового палацу та здобуття Кронштадту в 1921 р. Що вже й казати про чисельні постановочні фото для газет періоду «Великої Вітчизняної». Тож не будемо дивуватися, коли сьогодні в ефірі «Life News» чи «Russia Today», ми бачимо постановку обстрілів мирного населення, «взяття» Донецького аеропорту чи десятитисячні мітинги на площі, яка фізично може вмістити від сили три тисячі осіб. Все це лише данина давнім російським звичаям.

На відміну від Росії та колишнього СРСР, на Заході до таких речей як підробка або постановка у сфері журналістики завжди ставилися дуже серйозно. Спроба видати постановку за хроніку, у разі викриття, несла великі репутаційні втрати і могла завершитися «дискваліфікацією» до кінця життя. За своє фото Джо Розенталь удостоївся Пуліцерівської премії – вищої журналістської нагороди США. Воно підняло хвилю патріотизму і вселило віру у наближення перемоги. Але поява інформації, що на фото зафіксований момент підняття другого прапора, збурила чутки про постановочний характер світлини.

Але про все по порядку.

Для США головним театром бойових дій у Другій світовій війні був Тихий океан. На острові Іводзіма знаходився стратегічний аеродром японців. Восени 1944 р. командування Тихоокеанського флоту США почало планувати операцію із захоплення острова. Це мало відкрити американській авіації можливість бомбардувати головні острови Японії і нарешті завершити війну. 16 лютого 1945 р. розгорнулися найзапекліші бої за Іводзіму. 23 лютого 1945 р. американцям вдалося взяти стратегічну висоту острова – гору Сурібаті. Саме тоді п’ять американських піхотинців та один моряк підняли американський прапор.

Найстаршим за званням серед прославлених прапороносців був сержант Майкл Стренк. Він народився 1919 р. в селі Орябина на Пряшівщині (тепер Словаччина). Батьки майбутнього героя були лемками, яких у ті часи разом з усіма західними українцями називали русинами. У серпні 1922 р. родина емігрувала до Сполучених Штатів і оселилася в Пенсільванії. Відтоді Міхал став американцем Майклом.

Після школи Майкл приєднався до Цивільного корпусу охорони довкілля – установи, яка організовувала безробітних та малозабезпечених американців у табори, що здійснювали громадські роботи, реалізовували масштабні інфраструктурні проекти на замовлення уряду. На цій роботі Стренк пропрацював 18 місяців, протягом яких звик до носіння службової форми та дисципліни.

З початком Другої світової війни багато американської молоді зголосилися добровольцями до війська. Завдяки міцній статурі Майкла зарахували до Корпусу морської піхоти у Пітсбурзі. Це сталося у жовтні 1939 р. Два роки США зберігали нейтралітет, але втягнення у конфлікт було неминучим після атаки Перл-Харбору японським флотом 7 грудня 1941 р. Вашингтон офіційно приєднався до Антигітлерівської коаліції.

З квітня 1942 р. сержант Стренк воював на Тихому океані. Він брав участь у важких боях з японцями на Соломонових островах і на острові Бугенвіль. Через кілька днів після встановлення прапору на Іводзімі Стренк загинув в боях за цей острів. Він став жертвою «дружнього вогню». Загалом же бої за Іводзіму завершилися тільки 26 березня 1945 р. Це була перша поразка Японії на її власній території.

Джо Розенталь став військовим кореспондентом, бо через поганий зір виявився непридатним до стройової служби. З 1944 р. він співпрацював з агентством «Associated Press». Розенталя відрядили на Іводзіму для висвітлення ходу боїв за стратегічний острів. Джо висадився на острові 19 лютого 1945 р.

23 лютого 1945 р., дізнавшись про штурм Сурібаті, він вирішив піднятися на гору слідом за морськими піхотинцями, щоб зробити репортаж. Але Розенталь виявився не єдиним фотографом. Більш того, коли він піднявся на гору, там вже майорів прапор.

Перше фото прапора над Іводзімою зробив сержант Луіс Ловерлі – воєнний кореспондент, що працював для відомчого журналу морської піхоти «Leatherneck».

Після вдалого кадру Ловерлі вирішив спуститися вниз за додатковим обладнанням для зйомок. По дорозі він перетнувся з Розенталем та ще двома піхотинцями, які якраз підіймалися на гору. Ці двоє – рядовий Боб Кембелл та сержант Білл Дженааст – теж були військовими кореспондентами: Кембелл – фотографом, а Дженааст – оператором, що знімав документальну хроніку військової операції на Іводзімі. Побачивши їх, Ловері сказав, що вони запізнилися, і прапор вже підняли.

Здавалося б, що для цих трьох момент історії втрачено назавжди. Але коли вони піднялися на вершину, то побачили, що група морських піхотинців несе загорнутий великий американський прапор. Командування вирішило замінити перший стяг, що провисів лише дві години, на інший – більший, який було б видно зі всіх кутків острова. Адже Іводзіма – це лише невеликий уламок скелі посеред океану, що має 8 км в довжину та 4 в ширину.

Швидко зорієнтувавшись у ситуації, Розенталь, Кембелл та Дженааст кинулися знімати. Саме тоді Розенталь і зробив своє знамените фото. Процес підняття другого прапору йшов паралельно з тим, як спускали перший. Все це зафільмував Білл Дженааст, який загинув у бою через дев’ять днів після події.

У часи Другої світової війни камери ще не були такими досконалими як зараз, і впіймати гарний кадр було не просто. Треба відати належне надзвичайній майстерності фотографа, що зумів зробити цей неймовірний кадр. Знімок передав цілий спектр емоцій – звитягу, жертовність, патріотизм і силу духу американських солдат. Не випадково саме це фото є офіційним символом Корпусу морської піхоти США.

В боях за Іводзіму своє життя поклали близько 7 тисяч американських морпіхів. Втрати японців сягнули 20 тис. І це за клаптик скелі площею 23,7 кв. км, що виявився стратегічним!

Війну пережили тільки троє з шести героїв фотографії Розенталя: Рене Гегнон, Гарольд Шульц, Ара Гейз.

Подальша доля Розенталя склалася успішно. Через 17 годин 30 хвилин фото потрапило до центрального офісу агентства і було опубліковане в усіх недільних газетах США. Це підняло хвилю патріотизму в суспільстві, яке відчувало моральну втому і виснаження від війни. Захоплені мужністю і героїзмом своїх солдат, американці почали масово скуповувати військові облігації. Це дозволило уряду у стислі терміни зібрати на потреби армії 26 млн. доларів.

Комітет Пуліцерівської премії зазвичай присуджує нагороди тільки за результатами минулого року, але у випадку Розенталя зробили виняток. Він отримав премію через кілька місяців після того, як світ побачив фото. Після війни Розенталь працював у газеті «San Francicko Chronical». У 1996 р. він отримав звання почесного морського піхотинця. Помер у 2006 р. у віці 94 років.

Згодом «Підняття прапору над Іводзімою» увічнили у скульптурній композиції Меморіалу корпусу морської піхоти США у Арлінгтоні, що знаходиться з поряд з національним цвинтарем. 10 листопада 1954 р. монумент відкрив президент Двайт Ейзенхауер. Подію приурочили до 179-ї річниці з дня заснування Корпусу морської піхоти США. Це стало вершиною визнання внеску морської піхоти у перемогу в Другій світовій війні.

Але протягом всього життя, головний здобуток Розенталя – його знамените фото – постійно зазнавало нападок на предмет автентичності.

Початок цим розмовам поклав сержант Луіс Ловерлі, який був відсутній під час підняття другого прапору над Іводзімою. Розлючений, що його фото проігнорували, Ловерлі звинуватив Розенталя у постановці сюжету. Олії у вогонь додав і сам Розенталь, адже підняття прапору було не єдиним фото, яке він зробив в той день на горі Сурібаті.

Після того, як прапор замайорів над островом, Розенталь попросив піхотинців стати довкола нього і підняти вгору рушниці з переможним жестом. Це є яскравий приклад постановки. Коли ж у Розенталя запитали про постановку, то він відповів ствердно, вважаючи, що мова йде якраз про групове фото піхотинців довкола прапора.

Для з’ясування всіх обставин довкола фото «Підняття прапору на Іводзімою» у Вашингтоні скликали спеціальну нараду за участі журналістів та військових. Зештою все з’ясувалося. Згодом, Ловерлі та Розенталь досягли між собою порозуміння.

Навіть зараз, через понад 70 років з дня закінчення війни, ця світлина не перестає дивувати світ новими відкриттями. Свого часу Розенталь не занотував прізвища піхотинців, що підіймали прапор. Спершу «прапороносцями» з культового фото вважалися: сержант Генк Гансен, рядовий Рене Гегнон, рядовий Джон Бредлі, сержант Майкл Стренк, рядовий Ара Гейз, рядовий Франклін Сауслі.

Вперше питання перегляду списку осіб, зображених на фото «Підняття прапору над Іводзімою», постало незадовго після закінчення війни. Рядові Рене Гагнон та Джон Бредлі невірно ідентифікували особу «першого прапороносця», і в такому вигляді список героїв потрапив у пресу. Хоча те, що на фото не Генк Гансен, а капрал Гарлон Блок, з’ясувалося майже відразу, командування вирішило приховати істину, щоб не наражатися на критику. Тільки завдяки наполегливості Айри Гейза та родичів Блока було відновлено справедливість. У лютому 1947 р. Корпус морської піхоти США офіційно визнав помилку.

Ця історія добре відома завдяки книзі «Прапори наших батьків», яку у 2000 р. написали Джеймс Бредлі (син Джона Бредлі) та Рон Пауерс. Книга стала бестселером і була екранізована у 2006 р. Режисером та продюсером стрічки виступили Клінт Іствуд та Стівен Спілберг. Але чи міг тоді, письменник та ретельний дослідник битви за Іводзіму, Джеймс Бредлі передбачити наступне несподіване відкриття, що ховалося за лаштунками історії цього культового фото?

У 2016 р. США сколихнула сенсація. З’ясувалося, що на фото зафіксований не Джон Бредлі, а рядовий Гарольд Шульц! Першими, невідповідність одягу Бредлі на фото з прапором та на інших світлинах, зроблених у той день на горі Сурібаті, помітили історики-аматори. Зрештою, було залучено судово-медичного експерта, який підтвердив ці здогади і встановив особу справжнього учасника подій. Командування Корпусом морської піхоти США провело власне розслідування і теж підтвердило особу Гарольда Шульца на фото. Офіційний прес-реліз було оприлюднено 23 червня 2016 р.

Постфактум стало відомо, що рядовий Джон Бредлі брав участь у піднятті першого прапора над Іводзімою. Його син Джейис був шокований, адже і гадки не мав, що, коли його батько переповідав історії підняття прапору, то мав на увазі перший, а не другий прапор!

Гарольд Шульц помер у 1995 р. Навіть його родина не знала, що він є одним з піхотинців зображених на всесвітньовідомому фото. Питання, чому він мовчав про свою участь в цих історичних подіях, лишається відкритим.

Хто знає, які сюрпризи і відкриття нас ще чекають? Адже може виявитися, що в історії фото «Підняття прапору над Іводзімою» зарано ставити крапку.

 

Всі фото та відео-матеріали були взяті з відкритих джерел.