ОРША

Після нетривалої перерви, у 1512 р. великий князь московський Василій ІІІ розпочинає нову війну проти Великого князівства Литовського. Головною метою московитів був Смоленськ, але під загрозою опинилися усі білоруські терени ВКЛ.

Великий князь литовський і король польський Жигомонт Старий, разом зі своїм урядом, почав збирати військо. Оголошено про скликання литовської земської оборони, виділені кошти на фінансування найманого війська, чисельністю у 7 тис. осіб, а польський сейм дав дозвіл на відправлення добровольців. Збори війська йшли не дуже швидко і значно пришвидшити їх не змогла навіть звістка про втрату наприкінці липня 1514 р. Смоленська та оточуючих його міст. Та все ж, вдалося набрати бл. 15 тис. воїнів, які під командуванням князя Костянтина Острозького вирушили з Борисова у смоленському напрямку.

Шлях литовсько-руського війська пролягав через Оршу, де знаходилася переправа через Дніпро. Там його вже чекала московська армія, очолювана великими воєводами князями Челядніним та Булгаковим-Голицею. Ситуація, за якої армія Великого князівства Литовського не мала можливості безпечно перетнути Дніпро, дозволила князю Острозькому продемонструвати свій тактичний геній. Спочатку він використав хитрість. Викликавши на перемовини представників московського командування, він створив у того враження про свою миролюбність. Поки йшли перемовини, вдалося навести міст і переправити вночі військо на інший беріг Дніпра, на сторону Орші.

Добре розуміючи свої слабкі сторони та маючи в тилу Дніпро, що обмежував можливості для маневру, командувач литовсько-руськими силами вдався до оборонної тактики. Військо вишикували у дві лінії: у першій стояли кіннотники, як лицарі-латники, так і гусари, а у другій піхота. Московити, впевнені у своїй перевазі, почали атаку – князь Михайло Булгаков-Голиця повів війська правої руки на лівий фланг свого противника. Спочатку йому навіть посміхалася удача, але неузгодженість дій московитів та суперництво у командуванні дало змогу надвірному гетьману Янушу Сверчковському зі своїми гусарами вчасно прийти на допомогу Острозькому.

Практично одразу після закінчення першої атаки, у бій пішли основні сили війська Великого князівства Московського під командування Івана Челядніна. Підрозділи князя Тьомки-Ростовського наступали на піхоту, а Івана Пронського тіснили кінноту знаменитого Юрія Радзивілла на прізвисько Геркулес.

Ось і настав час для Костянтина Острозького продемонструвати талант полководця. Реалізуючи тактичний задум, литовсько-руські сили почали відступати під натиском противника, наближаючись до дніпровського берега та боліт коло річки Кропивенки. Але коли московити вже відчули смак перемоги, пролунав сигнал від гетьмана, й переслідувані обернулися на переслідувачів. Московська кіннота опинилася відкритою перед вогнем аркебуз, водночас у глиб їхнього строю почали бити гармати. Намагаючись втекти від вогню, московські воїни масово гинули у болотах, що оточували Кропивенку.

Завдяки славетній перемозі, ВКЛ на півстоліття була позбавлена зазіхань на свою територію з боку Москви. Отже не дивно, що Оршанська битва зайняла почесне місце в історичній памʼяті чотирьох народів, предки яких билися під командуванням князя Острозького: українців, білорусів, поляків та литовців.

Перейти на сайт проекту