Одноденна держава. Карпатська Україна у 15 фотографіях

Початок 1939-го минув для автономної Карпатської Укра­їни украй бурхливо й швидко. Хуст, теперішня столиця краю, вирував — створювали нові установи та організації, у регіон прибували численні українці з еміграції чи Гали­чини та Волині — сподівання отримати власну незалежну державу зростало з дня на день. Було проведено вибори до крайового Сойму. Активно розвивалася парамілітарна Організація Народної Оборони «Карпатська Січ», у якій прихильники незалежності вбачали основу для власних збройних сил.

Принагідно відбувалося подальше буцання з Прагою за компетенцію й можливість самостійної гри. За Карпат­ською Україною тепер спостерігали не тільки з Праги й Бу­дапешта. Берлін, Варшава, Лондон, Москва теж звернули увагу на регіон, він ставав предметом розмов у диплома­тичних салонах та генеральних штабах. Заплутаний вузол політичних ігор, шпигунських інтриг, підкилимної бороть­би та закулісних домовленостей сплівся навколо цієї неве­личкої землі.

Зрозуміло, що Угорщина відмовлятися від своїх претен­зій не збиралася — їй потрібен був ще один цвях у труну Тріанона — спільний кордон з Польщею, а принагідно й людські та природні ресурси Закарпаття. До того ж міс­цеві українці наполегливо прямували до проголошення власної незалежної держави, стиха шукаючи підтримки в Берліні. А це могло суттєво зіпсувати гру Будапештові, який вирішив діяти рішуче. У січні 1939 р. підрозділи 6-го армійського корпусу Угорської королівської армії почали підготовку до військової операції проти Карпатської Укра­їни. На початку березня вони приступили до концентрації уздовж демаркаційної лінії. 12 березня Гітлер повідомив Горті, що Рейх буде не проти угорської окупації Карпатської України.

Атака угорських сил почалася 14 бе­резня. Під командуванням генерала Ференца Сомбатгеї пе­ребувало, за різними оцінками, від 40 до 50 тисяч вояків — 3 змішані бригади, одна кавалерійська й одна неповна моторизована. Тим часом у столиці автономії — Хусті Сойм (парла­мент) Карпатської України оголосив її незалежність. Цю незалежність в умовах фактичної втечі чехословацької ар­мії боронили тільки незначні й погано озброєні загони місцевих добровольців з числа членів парамілітарної Ор­ганізації Народної Оборони «Карпатська Січ», патріотично налаштованої української молоді — гімназистів та студен­тів, а також окремі вояки чехословацької армії та ВЗД — українці за походженням. Упродовж 14—16 березня оборонці Карпатської України мали кілька крупних боїв з окупаці­йними військами — біля Королева, Севлюша, Іршави, Пе­речина, на Красному Полі під Хустом. Ціною великих втрат у кривавих боях силами угорської армії, що мала значну кількісну перевагу, вони дали можливість оголосити не­залежність Карпатської України та здійснити бодай част­кову евакуації до Румунії тих, хто остерігався опинятися під угорською окупацією.

Хуст було окуповано 16 березня, того самого дня в райо­ні Верецького перевалу угорські війська досягнули кордо­ну з Польщею. Наступного дня зайняли Ясиню й узяли під контроль Ужоцький перевал. У доповіді угорського геншта­бу про ситуацію на Закарпатті від 18-ї години 20 березня стверджувалося: «Сьогодні наші армійські корпуси про­сування завершили. Відбувається планомірна зачистка захоплених рутенських територій».

Українські оборонці Карпатської України втратили орієнтовно 1,5—2 тис. загиблими, при цьому більшу частину з них було закатовано та страчено вже після того, як вони потрапили в полон. Або ж вони загинули в ході неконтрольованого терору в перші дні окупації чи виявилися розстріляними прямо на кордоні з Польщею (там страчували тих січовиків, які були гро­мадянами Польщі з числа галицьких українців) чи Руму­нією (ця країна або не приймала карпатських січовиків, або роззброювала й передавала угорцям).

Після опанування Закарпаття Угорщина запровади­ла тут управління Військової адміністрації Карпатського краю. Будапешт вирішив не проводити не те що плебісци­ту, а й навіть виборів — до угорського парламенту просто кооптували «кращих людей» Закарпаття, визначених центральною угорською владою. У 1942 р. угорська контрроз­відка викриє в краю широку молодіжну мережу україн­ського націоналістичного підпілля, її учасників жорстоко допитуватимуть і відправлять на «перевиховання» до та­борів інтернування в глибині Угорщини. Паралельно дія­тиме комуністичне підпілля, спрямоване на забезпечення Москви розвідувальною інформацією. Чоловіків з краю масово мобілізовуватимуть до Угорської королівської армії й відправлятимуть на східний фронт. Будь-які укра­їнські ініціативи придушуватимуть, натомість плекати­муть організації, що проголошуватимуть місцевих меш­канців чи то карпаторосами, чи то угроросами — мовляв, тисячоліття відданими підданими корони святого Іштвана. У 1944 році місцевих євреїв, ще раніше загнаних угорською владою до гетто, майже повністю депортують до концта­бору Аушвіц-Біркенау, де переважна більшість з них загине. А у жовтні того ж року край опанує Червона армія, і в істо­рії Закарпаття почнеться нова сторінка.

 

Евакуація урядового майна з Ужгорода після рішення Віденського арбітражу, за яким південь краю з містами Ужгород, Мукачево та Берегово повинен бути переданий Угорщині, 1938

Вояки чехословацької Варти захисту держави на новій демаркаційній лінії, встановленій після Віденського арбітража, 1938

Святковий мітинг на День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 року

Пропагандистська вантажівка УНО на вулицях міста. Хуст, 1939

Заклик Жіночої Січі до жінок Закарпаття організовуватись в обороні Карпатської України

Святкова брама у Хусті під час виборів до Сойму Карпатської України, 1939

Під час похорон чехословацьких прикордонників та карпатських січовиків, які загинули в бою з терористами, 1939

Члени Карпатської Січі. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Хустська гімназія, тут 15 березня 1939 року зібрався Сойм, який проголосив самостійність Карпатської України

Конституційний закон ч. 1, прийнятий 15 березня 1939 р. на Соймі Карпатської України

Польські та угорські солдати вітають один одного з перемогою – окупацією Карпатської України

Хуст, готель Карпатської Січі зі слідами обстрілу, 1939

Регент Угорського королівства адмірал М. Горті відвідує у шпиталі вояків, поранених у боях з захисниками Карпатської України

Розстріл гонведами полоненого січовика, прив’язаного в лісі до дерева. Друга половина березня 1939 р.

Угорський концтабір Вор’юлопош поблизу Ніредьгази, де упродовж квітня – липня 1939 р. утримувалися полонені січовики