Мазепа зрадив православну церкву і за це був підданий анафемі?

Міф
Мазепа зрадив православну церкву і за це був підданий анафемі.

Історична реальність

Як виглядав обряд позбавлення Івана Мазепи гетьманства та за яку провину на нього було накладено церковну анафему?

24 жовтня 1708 року, віддавши наказ батуринському гарнізону московитів до фортеці не впускати, Іван Мазепа з невеличким почтом виїхав з резиденції і рушив на зустріч армії Карла ХІІ. По дорозі він зробив зупинку і прояснив старшині свої наміри: покинути Петра І і перейти під протекцію шведського короля. Саме з цією метою він вирушив до табору колишнього супротивника, щоб провести відповідні переговори і обговорити деталі імовірного союзу. Дізнавшись про те, що гетьман «зник» з Батурина, Петро І наказав Олександру Меншикову захопити Батурин та знищити його. Що й сталося 2 листопада 1708 року. Напередодні цар відправив генеральній старшині, полковникам та духовенству листи, з вимогою негайно прибути до Глухова, для обрання нового гетьмана. Мазепу при цьому було представлено «изменником», користолюбцем, який дбав лише про власне збагачення, людиною, яка силоміць прагнула навернути населення Гетьманщини в католицизм, як такого регіментаря, який навмисно погіршував становище простого народу. Не розуміючи справжніх причин гетьманського кроку, більшість мешканців України повірила московським наклепам.

Обряд позбавлення Івана Мазепи гетьманства відбувся 5 листопада 1708 р. на вимогу Петра І. Оскільки гетьман був ще живий, але не перебував під вартою чи у полоні, позбавлення його булави відбувалося заочно. З наказу царя в центрі м. Глухова, де перебував монарх, його військо, а також певна частина українських старшин, було споруджено ешафот, а на ньому поставлена шибениця. Опудало в андріївській стрічці, що мало зображувати гетьмана, втягнули на ешафот. Потім туди ж піднялися О. Меншиков та Г. Головкін і розірвали патент на звання кавалера ордена Св. Андрія Первозванного. Далі було зачитано довгий текст, у якому детально викладалися «благодіяння» Петра на користь гетьмана, довготривала довіра царя до гетьмана та невдячність останнього. Слідом за цим з опудала зірвали андріївську стрічку і кат повісив його на шибениці. Таке покарання відсутнього ворога, якого заміщав його портрет, було цілком у дусі того часу. В Україні подібної практики позбавлення гетьманського уряду і покарання непокірного гетьмана раніше не існувало.

Анафема (церковне прокляття, відлучення від церкви) була проголошена Мазепі 12 листопада 1708 р. у Глухівському соборі Св. Трійці в присутності царя, російських можновладців, новообраного українського гетьмана – Івана Скоропадського, генеральної старшини, київського митрополита Іоасафа Кроковського, переяславського єпископа Захарії Корниловича, чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича, новгород-сіверського протопопа Афанасія Зарудного та інших. Одночасно анафема була виголошена в Успенському соборі Московського кремля у присутності царевича Олексія Петровича, царських вельмож та представників духовенства. Виголошував анафему митрополит рязанський, блюститель патріаршого престолу Стефан Яворський.

Сценарій церковної анафеми І. Мазепи був розроблений за активної участі самого Петра І. Згідно задуму царя, після літургії та молебну, новгород-сіверський протопоп Афанасій Зарудний виголосив проповідь, де розлого говорив про зрадників давно минулих часів і виправдовував прокляття, що накладалося на гетьмана. Українські архієреї, чернігівський та переяславський, оголосили від себе пастирське звернення до народу з повідомленням про анафемування Мазепи та необхідність підкорятися новообраному гетьману Івану Скоропадському. Стефан Яворський, який виголошував анафему гетьману у Москві, прочитав повчання, яке було співзвучним із подією, що сталася. Він згадав про колишні заслуги гетьмана, а потім засудив його за зраду царю. Свою промову він закінчив словами: «Нам, що зібралися в ім’я Господа Бога Ісуса Христа та святих апостолів, дано від самого Бога вязати і рішити, і що зв’яжемо на землі, буде зв’язано й на небесі! Зрадник Іван Мазепа, за клятвопорушення і за зраду великому государю, анафема!» Він виголосив ці слова тричі, а присутні архієреї вторили йому: «Анафема, анафема, анафема, буді проклят!». Після цього С. Яворський вдарив посохом у зображення гетьмана, ніби закріплюючи сказане. Для більшого психо-емоційного впливу на присутніх все духовенство було у чорному одязі й тримало в руках свічки чорного кольору.

Проголошена в Глухові та Москві анафема визнавалася лише в межах колишньої Російської імперії. Православні патріархати за кордонами Росії її ніколи не визнавали і вважали недійсною. Причина такої оцінки акту анафемування полягала у тому, що вона була накладена не за злочин проти церкви, а за відмову гетьмана надалі визнавати владу Петра І. У Московській державі анафема часто накладалася саме за злочини проти існуючої самодержавної влади монарха. Зокрема, за «посягательство» на законну царську владу, церквою були прокляті Григорій Отрєп’єв*, Тимофій Акундинов**, Степан Разін*** та Омелян Пугачов****.

Нині душі Івана Степановича Мазепі нічого не загрожує, бо перед смертю над ним були прочитані усі розрішальні молитви, які знімали з нього усі покарання, проголошені йому при земному житті. Крім того, у 1990-х роках УПЦ КП (до утворення помісної ПЦУ) визнала анафему недійсною і відновила поминальні служби на спомин душі гетьмана.

* Отрєп’єв Григорій (кін. XV – поч.XVI ст.) – чернец Чудова монастиря, що видавав себе за сина царя Івана IV Грозного; відомий як Лжедмитрій І.

** Акундинов Тимофій Демидович (Анкундинов, Юнкиндинов, Акиндинов) (1617−1653) – авантюрист та самозванець, син стрільця; видавав себе за сина царя Василія Шуйського – Івана; проклятий за спробу замаху на російську самодержавну владу; четвертований.

*** Разин Степан Тимофійович (бл. 1630−1671) – козацький ватажок, що очолив козацько-селянське повстання 1670−1671 рр.; проклятий за спробу вчинити замах на законну владу; четвертований.

**** Пугачов Омельян Іванович (1740−1775) – донський козак, учасник Семирічної війни 1756−1763 рр., російсько-турецької війни 1768−1774 рр., під іменем імператора Петра ІІІ 1773 року підняв козацько-селянське повстання; проклятий церквою, скараний на смерть.