Таємничі левенці

В історії України цей термін несподівано з’являється і так само несподівано зникає у другій половині 17 ст.: так прозивали загони відчайдухів у Придністровському Поділлі, що займалися розбоєм по обидва боки Дністра (кордону між Молдовським князівством та Річчю Посполитою).

У 1650 зустрічаємо повідомлення, що вони звернулися до Хмельницького із скаргою на польське військо, кілька корогов якого розбило їхній загін за наказом гетьмана Потоцького. В цьому контексті левенців навіть названо «Дністровським полком» козацького війська. У 1654 левенці стійко захищають містечко Бушу від поляків. Під час війни Івана Виговського проти Московської держави кілька тисяч левенців було у війську, що діяло проти московського воєводи Шеремєтєва.

Пізніше згадки про левенців зникають. Нерідко левенців ототожнюють з опришками чи гайдамаками, що виходять на історичну арену тоді, коли левенці з неї зникають. Але в історичних джерелах левенці локалізуються саме на кордоні з Молдовою, та нерідко називаються «волохами» (тобто походженням з Молдови).

Сам термін «левенці» без сумніву походить від румунського Levenți, як називали в Дунайських князівствах загони найманих вояків, переважно з Молдови. Це, в свою чергу, було запозиченням із практики османського війська, де «левендами» також називали найманих вояків.

Левенди воювали переважно на флоті в ролі морської піхоти, але також і у військах, що обороняли узбережжя. Сама назва часто виводиться від географічного регіону Левант, але термін, схоже, з’явився ще в 14 ст., коли Левант не був під владою Османської імперії, та й самі левенди були анатолійськими (тобто з Малої Азії) чи румелійськими (тобто з європейських володінь Османської імперії). Від румелійських левендів у сучасних болгарській чи македонській мовах залишилося слово «левенд» із значенням «здоров’яга, силач, юнак, шукач пригод, волоцюга».

Молдовські левенці були добре знайомі запорожцям із їхніх походів у Молдову у другій половині 16 та в 17 ст. (наприклад, левенці воювали проти війська Тимоша Хмельницького у 1653). Знайомство було настільки тісним, що вже в кінці 16 ст. у Річі Посполитій термін «левенці» міг вживатися в тому числі й для позначення козаків (найманих стрільців-піхотинців), як, наприклад, у князя Андрія Курбського в його «Історії Івана Грозного» (1578).

(З матеріалів до гасла “Левенці” у Енциклопедії Історії України)