English
РусскийВід LIKбезу: ми розпочинаємо цикл публікацій «агресивної картографії», тобто «картографічної агресії» проти України. Йдеться про деформоване зображення міжнародно визнаної території України, частини території якої зображуються приналежними іншій державі. І у цьому контексті «історичні карти» не є зовсім невинними, бо вони використовують шовіністичними та реваншистськими сучасними політичними силами. У нашому переліку будуть усі сусіди України.
Румунія утворилася як держава у 1859 р. внаслідок унії (спілки) давніших державних утворень: Волоського князівства та Молдавського князівства. Сучасну назву вона прийняла у 1866 р. як визначення своєї спадковості від давніх римлян, тобто як східного романського народу. «Romania» – «Римлянія» – «Румунія». Статус Румунського «королівства» рівнем вище, аніж «князівства» був набутим у 1881 р. разом із черговим геополітичним переформатуванням Балканського регіону. Варто сказати про його державних попередників.
Молдовське князівство утворилося у сер. XIV ст., та невдовзі опанувало території від Буковини до Бессарабії по Дністер, переважно лісові та гірські території (Кодри) до Буджаку – південної степової Бессарабії. Після відходу татарських орд і туменів, зокрема Ногая під час навали Тамерлана, етнічне східнороманське населення почало спускатися з Карпатських гір та опановувати регіони на схід та південь до Дністра та Дунаю.
Волоське князівство також утворилося у XIV ст. і перебувало у полі суперечок Угорського королівства та Османської імперії. Саме остання й встановила невдовзі свій сюзеренитет над обома «Дунайськими князівствами» на час до війни 1768-1774 рр., коли у їхні відносини потужно втрутилася Російська імперія. Кючук-Кайнарджийський мирний договір 1774 р. встановив більшу автономію «Дунайських князівств» та тимчасовий контроль («протекторат») Російської імперії.
У 1812 р. за Бухарестським договором Бессарабія була анексована у Молдавського князівства Російською імперією. Виник кордон по річці Прут. У 1829 р., після чергової російсько-турецької війни, обидва Дунайські князівства фактично стали незалежними від Стамбулу. Була цілком очевидною їхня етномовна та етноконфесійна спільність, і за умов ХІХ ст. легітимність утворення спільної держави на етноконфесійному ґрунті не видавалася чимось радикально відмінним від утворення спільної Італійської (конфесійно спільної) чи Німецької (конфесійно поділеної) держави у той самий проміжок середини – другої чверті ХІХ ст. Слабкість Османської імперії дозволила після Кримської війни 1853-1856 рр. реалізовувати проект румунського суверенітету на етапі династичного легітимізму – укорінення однієї з гілок роду Гогенцоллернів. Аналогічними прикладами «імпорту династії» у тому ж ХІХ ст. стали Греція та Болгарія.
Територіально румунський національний проект був розвинутий у варіантах сецесіонізму – об’єднання в одній державі усіх територій, де проживає народ, що розмовляє східно-романською «волоською» (з історичної точки зору, по згадкам сусідніх народів чи адміністрації) мовою, але який має дві державності.
У тодішньому геополітичному контексті, воно наслідувало поточні успішні практики сецесіонізму: Італію та Німеччину. І там, і там нова національна держава складалася з багатьох феодально-династичних утворень спільного етнічного походження та державних традицій. Майбутній «Румунії» це надавало щоденних прикладів з практики інтеграції актуальних великих європейських держав.
У 1858 р. господарем Молдавії Александру Кантакузу була впроваджена ідея об’єднання двох князівств та паралельно модернізаційних реформ. У 1859 р. князівства були об’єднані, але вочевидь перебували під суперечливими впливами Австрійської монархії та Російської імперії. Тоді зазіхання на терени сучасної України переважно концентрувалися щодо історичного регіону підавстрійської Буковини (південна частина – етнічно молдавська, північна – етнічно русинська/українська) та підросійської Бессарабії (північ – русинська/українська в околицях Хотина, центр – молдавський навколо гірсько-лісового масиву Кодрів, південь – Буджак, який замешкувався до 1774 р. кочовиками як степовий регіон).
Але за впливу провідних європейських держав, об’єднання відбувалося в контексті легітимізму – тобто встановлення спільної монархії, що було критерієм визнання іншими династіями європейської системи династичних відносин.
У 1866 р. Іоанне Александру Куза внаслідок державного перевороту відрікся від престолу на користь врешті Кароля І Гогенцоллерна-Крігсмарінген, запропонованого Пруссією в процесі перемоги над Австрією в австро-прусській війні 1866 р.
Молдовський сепаратизм у ставленні до ідеї приєднання до Волощини був подоланий, і для сецесіонізму лишалися етнічні східнороманські території, – але вже на територіях Австро-Угорщини у Коронному краї Буковина від 1775 р., та Російської імперії у Бессарабській області від 1812 р. Після визнання міжнародного суверенітету Румунського королівства його роль до першої світової війни була двозначною: монархічна держава з німецькою династією, але православна та час-від-часу залежна від Росії. Через балканські витоки приводів до першої світової війни роль Румунії лишалася так само двозначною до завершення другої світової. (Що принаймні свідчить про прекрасну дипломатичну школу).
У 1916 р. Румунія вступила у Велику (першу світову) війну як повноцінний учасник із власними територіальними зазіханнями, чималими щодо Транслейтанії (угорської частини Австро-Угорщини) – щодо Трансільванії (Семигороду), та Цислейтанії (австрійської частини двоєдиної монархії) – в українському контексті до річки Прут (Буковина), в обтічних формулюваннях, де існувала «румунська більшість населення». Це мало б передбачати приналежність щонайменше південної частини історичної Буковини. Історичним її осередком завжди була Сучава, а за австрійського владарювання (1772-1918) – Czernowitz нім. (Cernăuți рум.,Чернівці укр.)
Протягом наступних двох років Румунія зазнала поразки у війні проти військ австро-німецького блоку. Це спричинило розтягнення російського фронту та утворення Румунського (1916), що стало одним із чинників кризи російської воєнної потуги та низку подій під час Української революції 1917 р. У травні 1918 р. Бухарестський мирний договір після українського Берестейського (лютий 1918) позначив тимчасовий вихід Румунського королівства з війни. Умови передбачали контроль Болгарії щодо південної Добруджі та австро—німецьких союзників щодо устя Дунаю, а щодо Бессарабії – простір для територіальних амбіцій Румунії у бік впалої Росії.
За різкої зміни геополітичної ситуації та очевидної поразки австро-німецького блоку у світовій війні та експансії «світової революції» російських більшовиків, Румунія доволі швидко змінила орієнтації та застосувала свої збройні сили для доказів свого впливу у центрально-східній Європі: тримання кордону проти Радянської Росії по Дністру, участь у придушенні Угорської Радянської Республіки та контролю частин територій Прикарпаття, які були частинами ЗУНР.
Доба 1917-1919 є окремою сторінкою діалогів Румунії із українськими державними утвореннями та радянською «українською» державністю, але на разі це не є предметом нашого викладу. Опісля наслідків першої світової війни переможцем в Україні виявилася радянська Росія, і на її мапах Бессарабія (тобто схід сучасної Черновецької області та південь сучасної Одеської та територія сучасної держави Молдова) вважалася «анексованою». СРСР ніколи не визнавав ці терени як частину легітимної території Румунії, і до 1940 р. ці анексії не визначалися румунсько-радянськими угодами.
Водночас радянська влада, згідно практики утворення прикордонних національних автономій, які можна було потенційно використати для експорту революції, створила Молдавську Автономну РСР у складі Української РСР зі столицею у Балті. З одного боку, це дійсно ставало елементом тиску на Румунію, але з іншого для подальшого румунського сецесіонізму давала привід для зазіхань на Трансністрію (Задністров’я), якщо там вже з’явилася легітимна молдавська національна автономія.
Молдавська АРСР. Мапа з «Великої радянської енциклопедії», 1930.
Наслідки першої світової війни та російської революції призвели до парадоксу: Румунія по суті зазнала військової поразки від австро-німецького блоку, що було зафіксовано у Бухарестському договорі 1918 р., але врешті опинилася у складі переможців та суттєво (фактично на третину) збільшила свою територію. Це стало першим варіантом «втраченої Великої Румунії» для сучасних радикалів чи реваншистів. У будь-якому разі до 1940 р. східним сусідом Румунії та конкурентом щодо спірних територій на власних мапах позначалася (радянська) «Україна».
Румунія чи «Велика Румунія». Мапа 1933 р. З радянського боку кордону вказано «Україна».
Румунія чи «Велика Румунія». Німецька мапа бл. 1930 р. З радянського боку кордону вказано «Україна». Показана Молдавська автономія у складі України.
Ситуацію змінила друга світова війна. Згідно із секретним додатковим протоколом до Пакту Молотова-Ріббентропа 1939 р. Румунія передавалася під радянську зону контролю. У червні 1940 р. король Румунії Кароль ІІ прийняв умови радянського ультиматуму та передав СРСР Бессарабію та північну Буковину. 2 серпня 1940 р. було утворено Молдавську РСР на теренах Бессарабії, переважно населених молдованами. Північ та південь відійшли до УРСР. Молдавська АРСР, виконавши свою функцію, була скасованою, і околиці Тирасполя були передані Молдавській АРСР, а решта території – УРСР. Саме тодішні межі Молдови й лишаються до сьогодні вже як кордони суверенної держави.
Під час нападу нацистського блоку на СРСР 30 серпня 1941 р. внаслідок німецько-румунської угоди Румунія повернула собі Бессарабію та північну Буковину, і отримала на додачу Трансністрію – межиріччя Дністра та Південного Бугу із центром в Одесі. Ці розширені на схід кордони на тлі втрат 1940 р. на користь Угорщини (північна Трансільванія) та Болгарії (південна Добруджа) створили ще один образ «Великої Румунії», вже редакції 1941 р. Мапа цих територій сьогодні також використовується реваншистами як одна з ключових ілюстрацій до варіантів «Великої Румунії»:
- Румунія у 1920-1940 рр. (ми показували вище)
- Румунія у 1941-1944 рр.
В обох варіантах «історичні землі» Румунії містять ті території, які сьогодні є складовими міжнародно визнаних кордонів України.
Румунія у 1942 р. Втрачено територію південної Добруджі, північної Трансільванії, набуто Трансністрію на території радянської України
Адміністративна мапа Румунії на 1942 р.
Поширена пропагандистська мапа Румунії на 1942 р. Попри втрату частини Трансильванії містить Буковину та Бессарабію та Трансністрію (міжріччя Дністра та Південного Бугу), – території сучасних України та Молдови
Але з приходом радянських військ у 1944 р. Румунія приєдналася до Антигітлерівської коаліції. Згідно Паризьких домовленостей 1947 р. її кордони повернулися до ситуації до змін 1940 р., за винятком Буковини та Бессарабії. У 1948 р. Румунія передала СРСР (до складу УРСР) деякі острови у дельті Дунаю та острів Фідонісі (Зміїний). Більше контури кордонів не змінювалися. Аналогічна ситуація з Молдовою після 1940 р. за винятком обміну невеличкими територіями в районах Паланка та Джурджулешті. Територіальні відносини визначає договір про державний кордон 1999 р. Дестабілізуючим чинником лишається придністровський сепаратизм: конфлікт, пов’язаний із утворенням невизнаною ані Молдовою, ані Україною, ані Румунією «Придністровської Молдавської Республіки» у 1992 р. До сьогодні вона лишається проросійським анклавом.
Останні на даний момент територіальні суперечки з Румунією стосувалися статусу острову Зміїний та розподілу навколишнього морського шельфу. Ситуація була компромісно вирішеною Міжнародним судом у Гаазі у 2009 р.
Молдова. За часів незалежності прояви КА з боку Молдови проявляються у маргінальних продуктах, які апелюють до меж Молдови часів найбільшого поширенння Молдавського князівства за правління Штефана ІІІ Челмаре (Великого) у 1457-1504.
Володіння Стефана Великого. Мапа ХІХ ст.
Сучасна ідентичність населення Молдови коливається поміж ідеями східнороманської (румунської) єдності та збереженням молдовської ідентичності у її різних проявах та традиціях. Часом вони конфліктують, але Українська держава не висловлювала на офіційному рівні жодних оцінок процесу самоідентифікації громадян Молдови. Сама сучасна ідея можливої окремої «Великої Молдови» виникла за радянського контролю у МРСР, оскільки «історична Молдова» (на захід від Пруту) вже була давно інтегрована у румунську державу. Але ці пропозиції від місцевого партійного керівництва не були підтримані Сталіним.
Кирило Галушко