Відгуки про нас

Сергій Шаменков: Як створювати сучасну наукову військово-історичну ілюстрацію?

Представляємо увазі читачів критичні міркування Сергія Шаменкова щодо ілюстрацій-реконструкцій до «Історії українського війська» (керівник проекту К.Галушко, під заг. ред. В.Павлова, автори тексту: М.Відейко, Є.Синиця, А.Галушка, Б.Черкас, О.Сокирко, А.Руккас, В.Лободаєв, Я.Примаченко, худ. О.Ком’яхов).

 

uiv

Попередній коментар до рецензії від керівника проекту «Історії українського війська»

kaudilio

Оскільки дана розлога фундаментальна і вочевидь критична рецензія була нами свідомо замовленою в автора, то мені необхідно пояснити мотивацію цього замовлення.

Нова «Історія українського війська» є першою такою спробою за 80 років, і є результатом систематизації доробку наших авторів останніх років. У них (авторів) є різна археологічна та історична спеціалізація, але усіх поєднує паралельний інтерес до воєнної історії своєї доби. Оскільки умови для виходу такої роботи виникли лише в останній рік-два, коли з очевидних причин зріс суспільний інтерес до воєнної історії, то  зрозуміло, що перша спроба з огляду на час і можливості для підготовки видання могла бути лише науково-популярною.

Це й результат дуже різного стану досліджень військової історії певних періодів, і різних підходів до проблем. Необхідним був першопоштовх для подальших досліджень, чим, сподіваємось і стане наша «Історія». Також її здобутком стали 40 ілюстрацій-реконструкцій, виконаних художником Олександром Ком’яховим за участі істориків-консультантів. Оскільки видання є популярним, а не академічним, то реконструкції не належать до класичного статичного стилю і є більш динамічними, орієнтованими на сприйняття нефахової читацької аудиторії та молоді. Для цієї аудиторії ті нюанси, які є важливими для досвідченого фахівця з реконструкції, не є суттєвими, оскільки переважну кількість намальованих персонажів різних епох наші читачі взагалі побачать уперше – від давнього слов’янина до бійця УНР або Карпатської Січі.

Цілком очевидно, що існують різні погляди на критерії і вимоги до вигляду й стилю ілюстрацій-реконструкцій, методів їх розробки та підготовки.

Зокрема за останні 20 років вітчизняний рух військово-історичної реконструкції пройшов очевидний шлях зростання якості, академізму, уваги до джерел та виходу кількох фахівців-ентузіастів (до яких безперечно належить і Сергій Шаменков) на серйозний науковий рівень  дослідження матеріальної культури, історії костюму, військового спорядження та озброєння; з’явилися відповідні монографії та інші публікації в Україні та закордоном. Оскілки ми сподіваємося на подальший розвиток досліджень з історії українського війська, то цілком доречним було залучити фахівця, який би на прикладі наших робіт, узагальнивши зауваження інших колег, не лише висловив зауваження, окреслив дискусійні теми, але й обґрунтував свій погляд на шляхи подальшої розробки реконструкцій різних періодів та підходів до цього процесу.

Звісно, що на ці проблеми існують та існуватимуть різні точки зору. Зокрема, автори «Війська» вважають значну частину зауважень, викладених нижче, дискусійною, тобто їхній підхід дещо «презумпційний»: варто тоді довести, що за певних історичних обставин вояк не міг так виглядати. Також важко очікувати однакової якості зауважень щодо такої широкої хронології від енеоліту до ХХ ст. – усе ж існують межі універсалізму ерудиції дослідників. Натомість підхід С.Шаменкова – максималістський (що буде зрозумілим при прочитання рецензії). Але усе це – право авторів наукової дискусії. Деякі зауваження при тому були сприйняті як вірні й такі, що необхідно врахувати та внести виправлення до певних ілюстрацій.

Я зайвий раз нагадую, що «Військо» – це популярне видання без наукового апарату. Але я сподіваюся, що, можливо, надто жорсткий підхід рецензента буде обов’язково корисним при створенні вже академічних видань на цю тему та стане прецедентом для співпраці істориків-текстологів та істориків матеріальної культури і костюму. Тому ми  й надалі запрошуємо до співпраці фахівців з військово-історичної реконструкції.

Текст Сергія Шаменкова подається без змін з нашого боку, і відбиває  авторські погляди на різні аспекти створення військово-історичної ілюстрації.

Керівник проекту «Історія українського війська» Кирило Галушко

Рецензія Сергія Шаменкова

14628000_10210912386664302_1326172171_nЗа останні роки кількість військово-історичних видань зростає, хоча дехто може сказати, що повільно, чи дуже повільно. Пальму першості тут тримає видавництво “Темпора”, наполегливо поповнюючи полиці крамниць новими дослідженнями українських науковців. Але звичайно книга з картинками на таку тему, як історія українського війська чи розвиток військової справи на теренах майбутньої України, буде викликати зацікавленість та приречена бути резонансною. Після того величезного пласту, що група ентузіастів дослідила та підняла протягом останніх 8–10 років, були очікування отримати якісний продукт, але… Тож хочеться нагадати, чому ж саме так повільно випускаються книги на тему військової історії, що містять науково-історичні ілюстрації, реконструкції.

По перше потрібно пояснити, що ж це за «звір» такий військово-історична ілюстрація. Військово-історичної ілюстрації не навчають в жодному мистецькому вузі України, а художників, що працюють в цьому жанрі, можна перелічити на пальцях. А тих, хто займається не просто творчістю на умовно військову тематику, в Україні можна перелічити фактично на пальцях однієї руки: крім вашого покірного слуги (С. Шаменкова) військової ілюстрацією в Україні займаються І. Згоник, Б. Піргач, Т. Штик, І. Дзись, крім того, ще кілька художників займались нею епізодично, такі як О. Руденко, В. Заєць, М. Лашкевич та ін.; з живописців хочу відмити І. Теленика. В кожного – свій стиль подачі, свої акценти, улюблений період, тема, а в декого таких періодів та тем кілька. Дефіцит таких майстрів-дослідників існує не тільки в нашій країні, така ж сама ситуація спостерігається і за кордоном. Виникає питання – чому ж так? Відповім, складність полягає в тому, що художник, який працює у цьому жанрі, повинен САМ – і я це підкреслюю, САМ!!!! – ретельно дослідити джерельну базу, перед тим як сісти за таку відповідальну роботу. Якщо робота спільна, то науковець, автор тексту, може допомогти чимось та направити у певне русло, але відповідальність за зображення несе ілюстратор, який має САМ відшукати всі пазли, сісти за вивчення матеріалу та віднайти необхідні складові. Зверхнє та невідповідальне ставлення до законів цього жанру призводить до чергової порції неісторичних малюнків з персонажами, що викривляють історичну правду. Отже, військово-історична ілюстрація – це дуже відповідальна та складна річ.

На дослідження витрачається набагато більше часу, ніж на створення самої ілюстрації, подекуди роками відшуковується, вивчається та аналізується інформація. Лише багаторічна праця гарантує, що може вийти щось подібне на історичну ілюстрацію. Вона включає роботу в бібліотеках та музеях, ретельний пошук та дослідження іконографії епохи, купівлю книг та журналів з дослідженнями з історії одягу, археології, зброєзнавства, уніформології, відстеження публікацій збірників архівних документів, альбомів музейних зібрань. Досліднику-художнику доводиться працювати в архівах та музейних фондах. Крім того, йде тісне спілкування, співпраця та обмін версіями з провідними фахівцями: істориками, археологами, науковими співробітниками музеїв. Зібрана, іноді по крупицям, інформація з різних джерел аналізується, з’являються риси майбутньої реконструкції. В наш час, коли багато інформації перенесено в електронний формат та є загальнодоступні джерела, навіть не зрозуміло, що може завадити художнику.

Дехто з тих, хто працює в жанрі наукової військово-історичної ілюстрації, також виготовляє чи купує репліки історичних строїв, предметів спорядження, макети та репліки зброї, бере участь в русі військово-історичної реконструкції. Звісно, цей рух (військово-історична реконструкція) не є однорідним, там є різні люди, що в щось одягаються для відчуття певних емоцій, але ми кажемо за ту його гілку, і до якої самі ми належимо, що намагається відтворити все за історичними джерелами, працює за принципами наукової реконструкції, експериментальної археології тощо. Це все робиться для того, щоб зрозуміти, відчути, як все виглядало насправді, який був крій речей, як утворюються складки на одязі, як сидить на вояку амуніція, спорядження. Без такої кропіткої та багаторічної праці неможливо скласти уявлення про вояка певного періоду, тому зрозуміло, що праця над створенням правдивої та науково доведеної графічної версії одного вояка, однієї постаті займає багато часу. А тепер уявить, що праця йде над періодом, де було багато варіантів одягу та озброєння. А якщо такий період був не один, а декілька? А якщо стоїть амбітна мета – огляд не одного періоду, а розвиток військової справи від античності до сьогодення? Думаю, зрозуміло, що швидкість при створенні такого продукту не потрібна, натомість потрібна зважена кропітка праця не нашвидкуруч, та не на засадах совітськіх перемог в канун свят чи ювілеїв.

Зрозуміло, що в такому разі це кропітка праця на роки. Якщо ж вона буде зроблена за короткий термін часу, оминаючи всі попередні пункти, пов’язані з дослідженнями, нехтуючи науковим підходом, без розуміння процесів розвитку військової справи, особливостей одягу, його крою та озброєння – тоді виникає просте питання, якою буде наукова цінність такого нашвидкуруч зробленого продукту? Саме таке враження складається від перегляду ілюстрацій О. Ком’яхова до “Історії українського війська”.

Перед тим, як перейти до деталей на малюнках, слід зробити кілька загальних зауважень. Частина зображених постатей має проблеми з анатомічними пропорціями: є персонажі занадто маленького зросту, з маленькими ніжками та іншими вадами, наприклад, коли одна нога коротша за іншу, чи коли неприродно викривлені пози, кінцівки. Частина фігур не стоїть, складається враження, що вони ніби перебувають у невагомості. Якщо у підписах до ілюстрацій, що стосуються подій Визвольних змагань, підписи хоч якось пояснюють, чому зображені саме такі шеврони чи одяг, то в підписах, що стосуються періоду від трипілля до ХІХ сторіччя, джерела реконструкції, за деякими винятками (про що згадаю окремо), не зазначені, є лише загальні фрази. Спільним для всіх фігур є неуважне ставлення до маркерів періодів, таких як поясні набори, гаманці (точніше їх відсутність), більшість фігур має якісь умовні овальні пряжки, якісь заклепки на ременях. Складається враження, що в багатьох випадках послідовно не використовувалися артефакти з теренів України – це викликає подив. Як наслідок, переважна більшість фігур потребує суттєвої переробки.

Вояк трипільської культури. Нестача матеріалу для реконструкції цього періоду відома, але ж в цьому випадку не використано навіть те, що є. У своїх статтях шановний М. Відейко розкрив як те, що відомо, так і припустив безліч нічим не підтверджених аналогій подібності озброєння трипільців до озброєння народів Океанії та Північної Америки – підтвердити ці тези не можливо за відсутністю знахідок. З огляду на це виникає питання, за якими джерелами (бо в підпису про це нічого не сказано) відтворено «нараменну пов’язку» спереду та ззаду – вона в художника намальована так само, як і пояс, з мотузки. Якщо є приклади такого зображення на антропоморфних статуетках трипільців, то його варто було б показати читачу. Наскільки мені відомо, на знахідках нічого подібного не простежується. Теж стосується і напівчобіт: за якими джерелами вони подані – невідомо; в даному випадку логічніше взагалі не давати взуття, або показати щось примітивне на кшталт знахідки в “льодового чоловіка” Отці. Також цікаво, на яких взірцях базується незрозуміло з чого набрана портупея. Мідний клевець-сокира, замість кольору міді, має вигляд залізного. Також цікаво, чи є серед трипільських знахідок прототип для зображеної на правій руці воїна бранзолетки. Кинджал на грудях питань не викликає, натомість дивує, чому воїн має такий великий лук. Якщо уважно подивитися на руку, що тримає лук, то складається враження, що лук не затиснутий у долоні, а виходить з зап’ястя воїна.

 Воїн сабатинівської культури викликає ще більше питань. В тексті зазначено, що зображення базується на іконографії (рельєфних зображеннях) храму Медінет-А­бу. Ці зображення загально відомі поціновувачам бронзової доби та всім, хто цікавився «народами моря». Можу сказати, і це не важко перевірити, що нічого подібного до зображеного на малюнку там ніхто не знайде. На рельєфах в храмі Рамзеса III зображення прямо протилежні тому, що зображено на картинці. Рельєфи присвячені перемозі єгиптян над навалою «народів моря» в 1173 році до н.е., а предмети озброєння, що використані на малюнку, відносяться до поховання в селі Борисівка Одеської області, яке археологи датують на кілька сотень років раніше. Жодного вояка в таких штанах невідомого покрою, сорочці, сандаліях, плащі (позиченому, здається, в мумії Отці – це при тому, що “льодового чоловіка” датують приблизно 5300 р. до. н е.!!!) на рельєфах немає. Решту з того, що зображено на малюнку, ви також на рельєфах храму Медінет-А­бу не побачите, так само як і кудлатого персонажа з бородою – вояки “народів моря” поголені, так само як і поголені вояки з Сардинських бронзетті, що пов’язуються з сабатинівцями, і лише кілька фігур, ймовірно вождів, мають тоненькі борідки, подібні на бороди фараонів. Воїни єгипетських рельєфів б’ються напівоголені по пояс, в характерних «намітках на стегнах», іноді в панцирах, конструкція яких є й досі дискусійною, в головних уборах – тіарах з пір’ям чи кінським волосом, та шоломах, набірних з кісток, чи можливо з бронзи, прикрашених короткими рогами пор боках. На декількох вояках, де зображено портупею з мечем чи кинджалом, вона висить на грудях – зовсім не так, як носить її воїн на малюнку. Самі мечі “народів моря” дещо іншої форми, ніж кинджал з Борисівського поховання (зараз експонується в Одеському археологічному музеї).

Кіммерієць. В постаті на ілюстрації ніщо нам не каже, що це кіммерійський воїн. Жоден предмет на малюнку нам не демонструє щось характерне для кіммерійців, хоча давні греки, етруски та ассірійці залишили нам зображення, а інвентар могил дає уявлення про спорядження та озброєння. Не бачимо ми характерного повстяного капелюха з довгим верхом, не бачимо основну зброю – лук та горит, незрозуміло, на підставі чого подано такий одяг. Незрозуміло, чому меч висить на поясі, хоча в тих зображеннях, що ми маємо (наприклад, Німрудській рельєф) він висить на плечовій портупеї. Сам меч виглядає поламано, руків’я меча знаходиться в іншій площині ніж лезо, меч намальовано так, що його важко ідентифікувати саме з мечем з Суботівського городища, теж стосується і піхов з бутероллю – незрозуміло, що саме взято за взірець. Окремо цікавить питання одягу на фігурі: в підпису вказано, що це шкіра за знахідками у кіммерійських могилах, це надзвичайно цікаво та потребує більше детальних пояснень: що, де, та коли, та чому саме так трактовано. Кінське спорядження також ніяк не відображає характерних елементів кіммерійської кінської упряжі, псалій, оздоблення, «вальтрапу», немає сідла.

Скіф перемальований неуважно та з помилками з реконструкції та публікації О.Мінжуліна поховання вояка біля с. Гладківщини V сторіччя до н.е. Якщо було обрано такий спрощений шлях, як просто перемалювати, то хіба так важко було перемалювати вже кимсь зроблену роботу докладно, зафіксувати цінні деталі, та не спрощуючи реконструкцію автора? Замість цього комплекс примітивно спрощено, навуші шолома, що на оригіналі мають форму прямокутника, на малюнку перетворились на трапецію, ряди металевих пластин злились позаду, наявний у прототипі захист сідниць чомусь не промальовано, пояс зображено зависоко, систему кріплення захисту стегон, як і сам захист стегон, також проігноровано – замість них намальовано якісь мотузки, переплетені позаду колін, а захист на колінах чомусь зменшено. Не промалювавши частину панцира, автор відкрив показав нам одяг скіфа – ззаду мало б бути видно каптан, але його ми не бачимо: скіф, за версію авторів, носить щось на кшталт сучасного комбінезона. Самі штани показані зі швом посередині, як в сучасних штанах, хоча там мав би бути клин між ногами. Акінак набув руків’я більшого розміру, ніж треба; він зображений під таким кутом, що ніби стирчить встромленим між ніг, замість того, аби піхвами лежати на стегні. Таке ж неуважне ставлення і до панцерного захисту ніг, аморфних штанам, взуттю. В руці вояк тримає гривну – торквес – подібну до знахідки з поховання царя в кургані Солоха середини IV ст. до н.е., тоді як поховання вояка біля с. Гладківщина датується V ст. до н.е. Ще один момент, що викликає застереження – це горит з луком, лук вигнуто нехарактерно для скіфських луків, відсутнє закінчення лука, які часто мали вигляд голів тварин, птахів тощо. Сама конструкція горита показана невірно, вставлений у нього лук не міг так стирчати, до того ж, стріли скіфських луків не були такими довгими і лежали у передньому відділенні гориту, закриті кришкою.

Сармат. Озброєння вершника викликає питання: короткий меч (з могили сарматського вождя І ст. н. е., с. Пороги) занадто видовжився, деталі піхов подані неуважно. Згідно з О. Симоненком, це взагалі короткий меч, який мав бути прикріплений на ременях до правої ноги. Портупейний набір зображений за мотивами тієї ж знахідки з с. Порогів, однак його подано також неуважно та спрощено, там взагалі інша система кріплення та мав бути також ще один пояс. Сарматські ж довгі мечі мали іншу форму і конструкцію, а також портупею іншої конструкції. Шолом типу Монтефортіно чомусь набув на малюнку ще якійсь шкіряні завіси; цікаво, до чого вони там можуть кріпитися, чи це якось підтверджено, чи знов замість характерних артефактів подано вигадки та фантазії? З луку сармати стріляли за допомогою кільця на великому пальці, тому кисть правої руки при пострілі подано невірно.  Стріли мали б не стирчати зі спини нещасного коня, а лежати або у гориті (на лівому бедрі, згідно з тією ж таки знахідкою у с. Пороги та реконструкцією О. Симоненка), або у довгому колчані на правому боці, не видному глядачу в такому ракурсі. Незрозуміло, що за штани та чоботи на вершнику, звідки таке кінське спорядження, в першу чергу дивне оголів’я, незрозуміло де та чому саме так псалії перекриті опуклою бляхою з вузди. Комплекс, з якого, в силу розуміння, було змальовано деталі для цього малюнку, не є чимось секретним – це  знахідка у восьмому кургані шістнадцятого могильника «Центральний» на нижньому Дону. Однак там знайдено прорізні диски (на малюнку вони чомусь перетворилися на опуклі), деталі вузди (передані на малюнку невірно), фалари (інакше розташовані, ніж на малюнку), крім того, бляхи біля фаларів зображені більшого розміру, а з вузди кудись зникла ромбовидна плакетка з руною. Знову ми бачимо неуважний підхід та нехтування важливими деталями.

Готський вояк. Предмети озброєння наближені до знахідок з Компанійців Полтавської обл. Виникає питання лише щодо меча – його підвішено в дивний спосіб, таким чином портупейний ремінь неможливо провести через скобу на піхвах, таким чином її там і не передбачалося. Крім того, викликає сумніви гарда такої форми, що не характерно ні для черняхівської культури, ні для германських племен, гарди мечів яких нагадували більше піздньоримські спати. Також є питання щодо одягу, незрозуміло якого крою мались на увазі сорочка – це не сорочка германців, що нам відома за зображувальними джерелами та знахідками (сорочка з Торсбергу). Те ж саме стосується і поясного одягу – штанів. Ці штани не нагадують жодну з знахідок давньогерманських штанів (Торсберг, Дамендорф та ін.), вони дуже широкі, хоча безліч зображень германських воїнів та археологічні знахідки показують неширокі та навіть штани в обтяжку. Також не зовсім зрозуміла манера так носити обмотки (вона, ймовірно, змальована з оспреївських малюнків, а, як відомо, яких чудес там тільки іноді не буває).

Слов’янський вояк. До нього є питання щодо одягу, єдиному, що в нього є – штанам. Це невідомо які штани, хоча штани слов’ян також мали бути обтислими (Торсберського чи Дамендорфського типу), в ромеїв такі штани також були обтислими, до того ж, на зображеннях т. зв. велестинських вояків, яких вважають слов’янами, також бачимо обтислі штани.

Дружинник, Київська Русь Х ст. Перше, що кидається в око, – повна відсутність історичного поясного набора, місце розташування та спосіб, у який підвішено «скрамаскаса» (якщо це він), відсутність поясної фурнітури та зайві елементи неісторичного (фентезійного) походження., На надзвичайно довгій кольчузі чомусь немає розрізу. Кольчуга зображена з вертикальним плетенням – цікаво, чи це припущення на чомусь засновано, чи може знов маємо справу з неувагою до дрібниць? Не зовсім зрозуміло, що за окуття з тильного боку щита, в районі умбона, оскільки на знахідках залишків щитів не існує жодних дисків на зворотному боці щита. Якщо для реконструкції використано шолом з «Чорної Могили», то він зображений невірно: відсутня мідна бляха, якою було обтягнуто оригінал, тризуба передня та ромбічна бічна накладки, позолота, незрозуміло показано кріплення бармиці. Піхви меча виглядають коротшими та вужчими порівняно з мечем, та незрозуміло, за яким зразком вони подані.

Київський дружинник, ХІ ст. Жодних маркерів, що б казали нам про представника військової верстви Київської Русі, на малюнку немає: не використано ні поясних гарнітур, ні характерного озброєння. Замість артефактів, що знайдені на наших теренах, тут зображено незрозумілі ремінці з овальними пряжками, незрозумілий одяг, простьобану в ромб куртку з гардеробу та уявлень сучасних гравців (так званих бугуртщиків), в яких немає нічого спільного з історією та історичністю. Чи є історичне підтвердженим використання в Русі саме такого типа панциру, і що це за панцир мався на увазі – незрозуміло. Наступне питання – в що саме одягнутий вояк. Під панциром ми бачимо поділ вишитої сорочки; не знаю яку саме сорочку мали на увазі автори, але тоді логічно було б намалювати такого ж типу вишивку і на рукавах. Незрозумілим є і те, що зображено на голові цього вояка, та чим підтверджено на цей період такий головний убір. Також незрозуміло, що за чоботи та за якими знахідками їх реконструйовано. Ззаду фігури через плече висить щит, хотілось би зрозуміти його походження та прототип, а також знову-таки про те окуття на місті, де приклепаний умбон. Позаду постаті лежить якась заготовка під шолом – там немає нічого, крім витягнутого купола, напевно тому вояк і позбувся його в першу чергу. На боці фігури є піхви, пусті, меча ж ніде не представлено. Сокира викликає питання, бо це ніяк не дворучна сокира типу «бродакс» (до того ж, такого типу сокир взагалі не представлено в археології на території України), тому виникає питання – що це за сокира, і чому він її використовує двома руками, це незручно та небезпечно для вояка. Присутні також деякі проблеми в анатомії: голова на тулубі виглядає якоюсь приліпленою, сам тулуб, на якому, крім незрозумілої сорочки, одягнуто достатньо товстий простьобаний «піддоспішник», а поверх нього панцир, має непропорційну та нелогічну дитячу худорляву статуру.

Городник. Оскільки на фігурі не зображено військового спорядження та озброєння взагалі, питання до неї лише одне – на підставі яких джерел подано цей комплекс чоловічого одягу.

Арбалетник ХІІІ ст. В першу чергу є питання щодо зображення каптана чи свити. Навіть якщо малася на увазі достатньо дискусійна вітебська знахідка (є думка, що це просто шмат тканини, до того ж смугастої), то і вона не так промальована, як слід. За якими джерелами намальований такий м’ятий колчан для болтів з таким підвісом через плече? Всі відомі з археології та іконографії колчани – тверді, та мали б висіти на поясі. Арбалетний гак на малюнку висить занизько, на зображувальних джерелах він висить вдвічі вище. Поза обрана не вдало. Дивні рукавиці воїна більш подібні на сучасні печатки, ніж на середньовічні зразки – вони мали інші конструкції, якщо вони взагалі були потрібні вояку.

Галицький боярин друга пол. ХІІІ ст. Можливо, галицькі бояри дійсно використовували такого типу шоломи, які знайдені біля с. Липовець чи с. Ковалі, можливо і такий великий меч вже з’явився в них на озброєнні, це питання як-то кажуть дискусійні. Але от що не зрозуміло, так це те, що на поясі немає і натяку на піхви меча, невідомо, що за ремінь з пряжкою, якийсь гаманець також з пряжкою – це все викликає певні сумніви. Також викликають питання чоботи: такого фасону та кольору чоботи багато в кого з художників намальовані, але що ж то за знахідка, за якою їх намальовано, незрозуміло, бо про це ніде не зазначено в тексті. Також цікаво, що за остроги мались на увазі. Кольчуга, подібно до дружинника Х ст., знову зображена з вертикальним плетенням кілець – це нове слово в зброєзнавстві.

Блок ВКЛ викликає змішанні відчуття, тому що замість місцевого іконографічного та археологічного матеріалу було чомусь обрано матеріал, що не походить безпосередньо з теренів Великого Князівства Литовського. Не зрозуміло стає взагалі, чи є сенс коментувати, якщо зображені на малюнках речі не мають відношення до теми. Тим не менш, спробую розглянути уважніше цей блок.

Литовський вершник. Добре, що на етапі роботи автори реконструкції прислухалися до порад і критики та дещо змінили на фігурі. Проте, залишаються кілька моментів. Перший – це шолом, перемальований з малюнка Дмітрія Алексінського з видання “Всадники войны” – там він зобразив на голові московського (не литовського) вершника чомусь клепаний шолом. Якщо в якості прототипу мались на увазі шоломи з Торуня чи Городця, то вони не клепані. До того ж, питання його використання боярином з теренів ВКЛ є дискусійним. Питання викликають також шкіряна одежина під кольчугою, невідомий пояс с заклепками, щит, що не має ременя через праве плече, наколінник на ремінці, який просто застібнутий на штани, хоча такі захисні елементи мали б фіксуватись інакше. Сідло та кінське спорядження також незрозуміло за якими зразками, викликає питання сокира, що приторочена позаду, без чохла, і в такій вільний спосіб, що гарантує травми коню, та й вершнику. Логічніше приторочити її спереду сідла, бо інакше він поранить власного коня. Жодного елементу, крім павези (яку використовували не тільки в ВКЛ), що хоч якось натякає на приналежність до земель ВКЛ, на фігурі немає.

Дві наступні фігури – піхотинець Сигізмунда Корибутовича та стрілець-арбалетник – мають спільну головну ваду, і, на мою думку, суттєву. Це те, що персонажі зображені згідно з реаліями та артефактами, що не мають відношення до ВКЛ (предмети з музеїв Великої Британії). Хоча мова йде про реалії ВКЛ, зі зразків обладунків та озброєння з теренів ВКЛ не було залучено жодного! Крім того, є інші спірні моменти: коротка алебарда, яку неправильно показано, як її тримають при ударі; бригантина, пізніша за вказаний час; шкіряні рукавички; штани – зшивні шосси, що тільки входили у моду, не були ще в заявлений час популярними у вояків нижчої ланки; дивною є поза (а-ля кунг-фу) в арбалетника. Павеза стрільця не має характерного для піхотних павез виступу на верхньому краї. Неприємно дивує кров з відрубаною головою – та й взагалі, чи не здається авторам надмірною кількість кров’яних плям на аркушах? Історична ілюстрація переслідує дещо інші цілі.

Кримськотатарський лучник. Лучник зображений шульгою – чи це, за задумом авторів, був розповсюдженим типом стрільця? Якщо він шульга, то чому колчан розташований з правої сторони, де тут логіка? Крім того, на руці, на великому пальці, мало б бути кільце для стрільби з луку. На вершнику зображена зелена якась одежина, не зовсім зрозумілого крою; дивно, але на зображеннях татар кінця XVI–XVII ст. саме зелені речі якраз і не зустрічаються. Крім того, хоча у тексті і написано, що це простьобана річ, на малюнку цього не видно; крій простьобаного верхнього одягу якраз відомий на цей період, але зображено явно не його. Сині шаровари актуальні для татар лише з 1660–1670-х рр., тому вони не пасують до заявленого періоду (XVI–XVII ст.). Знову на малюнку зустрічаємо овальну пряжку та незрозумілий ремінь. Відсутній шкіряний чи плетений з тасьми пас під саадачний набір. Широкий дивний шарф, яким обмотано тулуб, не має аналогів серед історичних речей; чоботи невідомого крою та фасону; кінське спорядження не татарське, а вершник сидить в сідлі дуже низько, що не характерно для татарської посадки.

Татарин мурза. На фігурі ми не бачимо жодних (крім шолому з шматою, нехай і діскусійного) маркерів татарського мурзи, не зрозуміло, що за одяг на ньому, звідки він. Прості чоботи невідомого зразку, обідраний саадак, без поясного набору, колчан бовтається десь біля коліна, замість того щоб бути на поясі, незрозуміло, що за шкіряні ремінці збоку панцира, не бачимо поясного набору до шаблі та не зрозуміло чому саме так трактовано тканий пояс. Щодо художньо-анатомічного боку малюнку, то грудна клітка в нього дитяча, там не має місця для тіла дорослого, оскільки воїна зображено у каптані (незрозуміло якого крою), кольчузі, поверх неї – у панцирі. Речі, що збереглись, що є татарським маркером, проігноровані, а замість них показані незрозумілі вигадки бугуртщиків. Те ж, що є, викликає питання. Наприклад, чому на сагайдаку немає тих всіх деталей, що мають бути – нехай він простий шкіряний, але ж там і геометрія трохи підгуляла, висить він дивно, і немає всіх необхідних металевих прикрас; шви, поясний набір та сама ременна портупея під саадак відсутні. Незрозуміла клямра на пасі замість гаків, шабля неподібна до татарських чечуг, до такого важкоозброєного вояка посували б наручі, а їх немає. Шаровари, заправлені в незрозумілі чоботи – зайві, оскільки згідно з джерелами татари носили вузькі штани. Окрема тема – відрубана голова, неетичний та зайвий для історичної ілюстрації елемент, взірець поганого тону.

Козак, середина XVI сторіччя. Постать жодним чином не відповідає зазначеному періоду, оскільки за характером одягу та спорядження вона в  якійсь мірі ближча до кінця XVII – початку XVIII сторіччя. Жодного предмету одягу чи спорядження середини XVI ст. на постаті немає. Якщо ж перенести датування фігури на кінець XVII ст., то деякі речі можуть підійти, але потребують доопрацювання. Перше – це довгий оселедець, деталь зачіски, що з’явилася лише з другої чверті XVIІІ ст., а до того часу оселедець був значно коротшим. Незрозуміло, якого крою червоний жупан, потрібно все ж переробити його згідно з кроєм заявленого періоду. Широкі штани типу шаровар також актуальні на початок XVIІІ сторіччя. Чоботи невідомого крою. Захисний обладунок у вигляді кольчуги виглядає анахронізмом та викликає питання сам по собі – за яким зразком вона представлена і чому знов вертикально плетена? Багато ременів на поясі поверх незрозумілого широкого шалика також не додають розуміння. Колчан причеплено в неприродній спосіб, в іншій бік, а налуч має незрозумілу конструкцію та надто короткий.

Запорожець у морському поході. Фігура в незрозумілому одязі, чи то серьмяга чи то доломан, в будь-якому разі – це невідома за відомими на першу половину XVII ст. кроями одежина. Незрозумілі деталі по типу захалявних ножів в незрозумілих чоботах – таку деталь бажано б пояснити. Викликають питання і незрозумілого фасону штани без швів, дивний ремінь, шабля кінця XVII – середини XVIII ст., до того ж без піхов. Фігура потребує повного перезавантаження. На фоні показано річковий байдак з пласким дном, який абсолютно недоречний в морі.

Реєстровий козак середини XVII ст. Позитивним є кольори одягу, що є характерними для козацтва цього періоду, судячи з письмових та зображувальних джерел. Дослухавшись до порад, художник показав на ілюстрації шапку, покладену на голову у спосіб, достатньо розповсюджений протягом XVII ст., неодноразово зафіксований як у писемних, так і в іконографічних, сфрагістичних джерелах. Зауваження ж стосуються в першу чергу «жупана», саме так вказано в підпису: це вийшов не жупан, а якийсь гібрид жупана та сермяги. Довжина в нього від жупана, а решта деталей від сермяги: відсутність ґудзиків на рукавах, відрізний по талії крій, бічні клини та взагалі нехарактерна спинка з вигнутим рельєфом, як у пізніх етнографічних зразках. Такі широкі шаровари недоречні на вказаний період. Озброєння складається з самопалу та шаблі: самопал перекрутило в площинах, невірно показано спусковий гачок, та приклад; піхви шаблі спрощені, не зовсім коректно подано деталі окуття.

Сердюк кінця XVIIпочатку XVIII ст. На мій погляд, це достатньо вдала реконструкція. Проте, є невеличке зауваження щодо самопалу – він застарілої моделі, 1620-х років, що для сердюка кінця XVII сторіччя не зовсім доречно.

Козак реєстрових полків, середина XVIII ст. В тексті поясненню перелічений одяг що видавався: «Одяг рядових козаків складався з синього жупана з червоними вилогами, білої черкески та штанів» – у цитаті описка, має бути білий жупан і синя з червоним черкеска. Єдине джерело, що нам показує, як воно мало б виглядати – це малюнки Т. Калинського початку 1780-х років, більш відомі за перемальовками, з деякими помилками, у виданні О. Рігельмана. По-перше, зображено пішого вояка, по-друге, в оригіналі Калинського значно вужчі штани та черкеска. Зважаючи на час малювання (початок 1780-х років), я б пропонував так і зазначити на ілюстрації, бо на середину сторіччя козаки виглядали дещо інакше. У малюнку зовсім втратились поли жупана, а він майже такої ж довжини як і черкеска. Синього кольору черкеска, що носилася у той період в кавалерії, напевно мала розрізи – вильоти. Закарваші мали б не виглядати як сучасні манжети, а бути фігурними. Перев’язок кавалерійських лядунок, як і піхотних, напевно мав бути шкіряним (лосиним), бо саме так їх зображено на акварелі Калинського (зелений колір з’явився лише у виданні Рігельмана). Перев’язок в піхоті кріпився на задню стінку, а в кавалерії ще міг бути по бокам. Не зовсім зрозуміло, яка саме модель рушниці малася на увазі? В такому положенні та ракурсі спис мав би бути біля руки, тому що він на петлі, а петля на правому передпліччі, проте на малюнку спис поїхав кудись за спину. Якщо шабля гусарська, то потрібно зазначити взірець, а це, в свою чергу, залежить від того, як правильно датувати фігуру; в будь-якому випадку гусарські піхви мали іншій дизайн окуття. Крій опанчі також незрозумілий, чому її перекинуто через ліве плече, також загадка. Кінська вузда та й все кінське спорядження також незрозуміло за якими зразками відтворені.

Пушкар середини XVIII ст. Не зовсім зрозуміло, в якому він одязі – від того залежіть його крій, шви та складки; якщо це черкеска, то вона мала інший крій. Знову є питання з закарвашем, також питання по лядунці (та й взагалі, чи лядунка це), її потрібно повністю переробити – це якась умовна коробочка, бо лядунки, що збереглись, мали іншій вигляд. Окуття шаблі виглядає дивним; незайвим було б перерахувати більш детально взірці. Щодо гармати також є питання – незрозуміло, який саме взірець мався на увазі; сама люфа та лафет, як для 3,5 фунтової, в цілому виглядає дещо замалою.

Козак Першого османського козацького полку, 1854 р. На оригінальній акварелі та графіці, що зображують оттоманських козаків, вони виглядають дещо інакше. Розетки етишкету показані вірно, на лівому боці, але кріпитись вони повинні до шапки шнуром з правої. Крім того, на малюнку немає перев’язку до лядунки – на оригінальній акварелі є перев’яз у червоному чохлі. Рукави, вочевидь, просто розстібнуті, тож це мали б бути звичайні рукави черкески, тому їх потрібно звузити до розмірів звичайного рукава, але з вильотами. Поли черкески слід підкоротити згідно з оригінальною аквареллю, а штани звузити; острогів на оригінальній акварелі  немає.

Рядовий Єгерського полку 1854 р. В цілому виглядає непогано, лише дещо накручено зі складками шинелі.

Рядовий австрійського полку. В першу чергу, в око впадає відсутність капсульниці на перев’язку (такого ж типу, як у єгеря вище). Як він без неї буде стріляти та взагалі йти у бій, незрозуміло. Друге – не вистачає решти спорядження, як-то: чохла на ківер, ранця, скатки, сухарної торби, фляги – в той час з цим всім все ще ходили у бій, бо це, крім всього, ще й додатковий захист спини та шиї.

Стрілець УСС. Ще одна вдала фігура; з зауважень – по-перше, трошки змінити кут,  бо він дещо валиться назад, тобто він вже падає; по-друге, виправити обмотки та черевики.

Вояк військ Центральної Ради. Чоботи подібні до радянських «кірзачів». Комір у російській шинелі виглядає інакше. Знов-таки, вояк має серйозні анатомічні проблеми, він карлик на коротких ніжках. Гвинтівку магазином до себе не носили, потрібно розвернути її, тим більше, що поруч – піраміда, де саме так вони і стоять, а вояк її звідти брав.

Стрілець-сірожупанник немов перебуває в невагомості, немає відчуття, що він стоїть, нога також повисла в повітрі – в такому разі зазвичай промальовується місце опори та те, на що вона мала б спиратися. Ліва нога значно коротша за праву, вивернута зі стегна. Щодо уніформи є кілька зауважень: на кашкеті має бути кругла кокарда, а цей знак – скоріше на кітелі; штани краще зробити трохи вужчі; обмотки заширокі, так не могло бути, та вони так не обмотувалися – на обмотках немає мотузок чи пряжки, ті самі проблеми з черевиками. Ще цікаво, а що це за шкіряний ремінець йде справа наліво, незрозуміло до чого він веде. Наплічник більше подібний до наплічника австрійського зразка, але у підписі чомусь названий російським.

Січовий стрілець армії УНР. Перше, що кидається в око – це те, що в бійця проблеми з анатомією, він карлик, і в нього мундир на кілька розмірів більший за його зріст; це все виглядає кумедно та карикатурно, тому всі речі на ньому великі та широкі. Чоботи – знов якісь незрозумілого фасону «кірзачі». На рукаві був би не зайвим тризуб. Крім цього, можливо, “мосінка” була б доречніша, ніж “маузер”. На фото, де січові стрільці складають зброю в 1918 році, ми бачимо саме “мосінки”, тож і підсумки логічно зробити російського зразка.

Кулеметник УГА. Колір мундира має бути іншого відтінку. Штани заширокі, з лівою рукою щось сталося – там або перелом, або рукав заширокий, а складки не зрозумілі, – в будь-якому випадку, анатомічно рука перекручена. На кобурі пістолета Штайра в правий бік поїхав клапан, до того ж де портупея до нього? Є питання щодо обмоток та черевиків, вони в нього невідомо які.

Чорний запорожець. Зазначених у описі речей ми не бачимо на малюнку. В описі згадано про пошиті сірі черкески та чорні жупани під ними, але на малюнку – якийсь інший вид одягу. Щось подібне є на фото двох офіцерів в зимовому одягу, але ж на малюнку – рядовий, на якому недоречні ні галуни, ні шеврони. Сам шеврон знаходиться не на своєму місці, він подався вперед. Штани мали бути близькі до казачих шаровар, а на малюнку показано щось інше. Чоботи гусарського зразка показано невірно. Карабін заведено недуже вдало – виникає відчуття, що не вистачає його решти частини. Не зовсім зрозуміло, що за ремінь на поясі: якщо мався на увазі кавказький, то тоді не вистачає решти елементів кавказького поясу. Не дивлячись на те, що ще кілька місяців тому художнику було вказано на відсутність підсумка, його так і не було домальовано. Кінське спорядження також не подібне на те, що використовували в Донському чи Кубанському війську (сідло, оголів’я). Фігура потребує суттєвої переробки.

Кулеметник УНР. Колір мундирного комплекту має бути не такий шоколадний, сербська пілотка утрирувана до карикатурного вигляду, форма черевиків також незрозумілого фасону, а самі черевики короткі, мають бути вище, незрозуміло як тримаються обмотки – немає ні мотузки, ні пряжки. Кулемет вояк не тримає, він тримає швабру, кулемет Шварцлозе – тяжкий, я зним мав справу і не бачу, щоб він його тримав (кисті рук). З позитиву – на відміну від більшості фігур проекту, де вони ніби вирізані та приклеєні до тла, і тіло живе своїм життям, а фігура своїм, – цей вояк впевнено стоїть на ногах.

Сотник Полку гайдамаків Холодного Яру, зима 1920 р. У вояка не природно намотано башлик – не видно характерних складок та кінців башлика, їх би не завадило показати для того, щоб підкреслити що це саме башлик, бо в такому вигляді він більше нагадує шалик. Драгунську шаблю укорочено та неправильно передано гарду та піхви. Також незрозуміла відсутність підсумка під патрони на поясі, неясно, навіщо персонажу офіцерське спорядження, коли шаблю він носить на плечовій портупеї. Виникає питання про обріз у сотника, крім того, обріз зроблено з “мосінки” часів Другої світової. Також виникає питання щодо штанів та чобіт, незрозуміло що за штани на ньому – це кавалерійські “шаровари” чи галіфе? Чоботи намальовані ніби з совітських кірзових, тоді як колодка та форма чобота початку ХХ ст. були зовсім іншими. Фрагмент тина, чи стовпчика на тлі, непогано б промалювати в кольорі, бо складається враження, що фігура падає вбік, а не спирається на щось.

Січовик Національної оборони Карпатської України,
м. Хуст, 16 березня 1939 р.
Шинель вояка (вочевидь, малась на увазі чеська) має бути трохи коричневішого кольору, а мазепинка і кітель – сіро-блакитні. Мазепинку не носили з опущеним підборідним ременем. Також на ілюстрації не видно синьо-жовтої стрічки на мазепинці, про яку згадується в описі. Обмотки повинні бути відповідно темніші, такі як колір шинелі. Так носити кулемет не зручно, більш того – тяжкувато, бо кулемет – це вага, а вояк шпацерує в такій не напруженій позі, ніби він з легким карабіном, і всю вагу кулемета тримає фактично на правій руці.

 Вояк добровольчих батальйонів, Маріуполь, весна – літо 2014 р. У гранати ПГ-7ВЛ пропорції трохи інші, хвостова частина повинна бути коротшою, а носик – білого кольору. Слід переставити руки – вояк має тиснути на гачок правою.

Військовослужбовець ЗСУ, Донецький аеропорт, осінь 2014 – зима 2015 рр. Якщо стріляти з сошок, то кулемет тримають лівою рукою, за провушини на прикладі, а ліва рука не може тримати так, як показано на малюнку, бо згорить рукавичка та попечеться рука. Також потрібно виправити стрічку, перевісити.

Як бачимо, з сорока фігур, зображених в рамках проекту, більше тридцяти має суттєві помилки у історичній частині, в деяких проблеми з анатомією, особливо це помітно в блоці, присвяченому Визвольним змаганням. Для того, щоб не формувати викривлене бачення історії, історичних постатей вояків, фігури потребують суттєвої корекції, як з історичної частини, так і з художньої, бо проект цього вартий.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору