Бандерівці та колабораціоністи

Радянський народ — переможець?

Міф або стереотип

«Если говорить о главном герое Великой Отечественной войны, то этим бессмертным героем является вся дружная семья народов, населяющих нашу страну и спаянных нерушимыми узами братства. Русские, украинцы, белорусы, узбеки, казахи, грузины, азербайджанцы, литовцы, молдаване, латыши, киргизы, таджики, армяне, туркмены, эстонцы — словом, сыны всех народов Советского Союза встали грудью на защиту своей Родины. (Аплодисменты.)< Ленинская национальная политика партии выдержала испытание войной. Фашизму не удалось вбить клин между социалистическими нациями. Их братский союз показал свою силу и жизнеспособность, явился одним из главных источников победы над фашистскими захватчиками. Пусть вечно живет, крепнет и процветает нерушимая дружба наших народов!»

Брежнев Л. Великая победа советского народа// Брежнев Л. И. Ленинским курсом. Речи и статьи. В 2-х т. Т. 1. – М.: Издательство Политической литературы, 1970.

 

Історична реальність

8 травня 1965 перший секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв виступив з доповіддю на урочистому зібранні в Кремлівському Палаці з’їздів, присвяченій 20-річчю перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні «Велика Перемога радянського народу».

Ця доповідь заклала основи нового героїзованого образу “радянського народу” і міфології Великої Вітчизняної війни. Образ «Великої Перемоги» і «народу-переможця» стали одним з ключових компонентів, навколо яких кремлівські ідеологи стали вибудовувати нову історичну спільність – «радянський народ».

Доповідь Брежнєва стала маніфестом нової радянської меморіальної політики. Вона визначила «правильний», ідеологічно витриманий образ Великої Вітчизняної війни в радянському публічному просторі. «Велика Перемога» і «народ-переможець» стали структурними складовими цього міфу, який заступив собою міфологію Громадянської війни.

Перемога радянського народу у травні 1945 р проголошувалася закономірним наслідком переваг соціалістичного ладу, ленінської національної політики і мудрого керівництва комуністичної партії. Дружба народів братніх республік СРСР, морально-політична єдність і патріотизм радянського народу оголошувалися визначальними факторами перемоги.

Сама перемога мала всесвітньо-історичне значення, оскільки врятувала людство від фашизму.

Значення допомоги та вкладу союзників у перемогу над Гітлером всіляко умалялося. А ось роль комуністичного підпілля і партизанських рухів в окупованих країнах і країнах-союзниках нацистської Німеччини навпаки – перебільшувалася. Радянські ідеологи проголошували, що боротьба і розгром фашизму підняли хвилю соціалістичних революцій, які звільнили народи Європи від реакційних режимів. Таким чином, становлення в «звільнених» СРСР країнах Європи дружніх Радянському Союзу комуністичних урядів виглядало цілком закономірно.

По суті, історія радянсько-німецької війни була вихолощеною. Все, що не вкладалося в образ єдності радянського народу в боротьбі проти фашизму, як наприклад національно-визвольні рухи неросійських народів СРСР або колабораціонізм, який трактувався як маргінальне, а не масове явище, залишалися за бортом. Як і поразки перших днів війни, трагедія радянських військовополонених і долі остарбайтерів.

Не знайшлося місця і для Голокосту. Радянські ідеологи не хотіли виділяти страждання єврейського народу із загальної канви злочинів нацистів проти мирних радянських громадян.

Безконфліктний, одновимірний, лакований міф Великої Вітчизняної війни та образи “Великої Перемоги” / «Народу-Переможця» був покладений в основу формування нової прогресивної спільноти – «радянський народ».

Звісно, що радянський народ був переможцем у тій війні. Тільки це були не гвинтики радянської машини, життя яких не було варто копійки. Це були – Люди. Що ми і шануємо…

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору